Відвідуючи щороку Дрогобич, кожний раз тематизував ті відвідини, писав як би свій путівник. Одного року Франко і поїздка в Нагуєвичі, другого Шульц, потім старі підприємства, вілли, храми, музеї. Неодмінно і щорічно книгарні – «Час читати», «Каменяр», «Мистецтво». І цікавий магазин «Хобі» на вулиці Гончарській напроти катедри і невеличкої площі з пам’ятником Стефаника. Створений ще в 90-х роках з рідкісною метою торгівлі антикваріатом і творами мистецтва, магазин, за словами його власника, не приніс йому особливих прибутків але став своєрідним і цікавим місцем для певного кола жителів і відвідувачів міста. Генадій Внуков, за професією художник, зумів придати йому своєрідного шарму і при моїх перших відвідинах у мене з пам’яті виринуло старе, забуте слово «склеп», яким в моєму дитинстві називали в галицьких містечках старі, єврейські магазини. Первинні власники тоді вже були стерті історією але ті приміщення ще зберегли ту своєрідну атмосферу, запахи і той же асортимент товарів, який в одному магазині задовільняв всі нехитрі запроси жителів у діапазоні від харчів до сільського реманенту.

Вивіска перед входом в магазин пропонує живопис, графіку, виготовлення рам, ручні вироби народного промислу. Ну і з часом Генадій Володимирович перетворив два приміщення магазину в такий собі своєрідний блошиний ринок, в якому можна оглянути чи придбати самі неочікувані речі – картини друзів художника, ікони різної якості і вартості, предмети колекціонування, сувеніри, стару і не дуже порцеляну ну і зовсім, здавалось би, непотрібні речі, що виставлені з метою зачепити щось в душі випадкового відвідувача. Таких магазинів уже немає і їх прикметою було те, що вони несли в собі риси особистості власника і найчастіше утримання магазину було родинним заняттям і, як наслідок, історією родини. Завітавши сюди, ти міг не тільки оглянути чи придбати якийсь товар а завжди, при цьому, міг мати бесіду з продавцем на теми, іноді далекі від покупки чи обговорювання товару.

З дозволу господаря я зробив фотографії тих приміщень і навіть третього, такої собі чоловічої «печери», де серед різноманітного, ще не виставленого через відсутність товарного виду мотлоху, приймаються гості і де можна усамітнитись чи посидіти за бесідою з цікавим співрозмовником. Дзвоник на вхідних дверях повідомить про відвідувача…Того дня в гості зайшов Михайло Данчишак, директор Громадського музею історії нафти і газу з міста Борислава.