КАЛУСЬКА СОЛЕВАРНЯ
В 2025 році в мережі був створений сайт «Інвентаріум» — волонтерська ініціатива, спрямована на створення публічного реєстру інвентарних описів маєтків, що стосуються українських земель. Інвентарні описи — це документи, які фіксували склад і стан маєтків, землю, будівлі, інвентар, населення, обов’язки селян та інші важливі дані. І як зазначено на головній сторінці проекту, вони є унікальним джерелом для дослідників історії, істориків локальних громад, краєзнавців та генеалогів.
Вже після того, як закінчував свою сторінку про калуську солеварню, скористався цим сайтом і переклав розміщені там сторінки люстрації староства Калуського за 1771 рік, які відносяться до солеварень. Їх там дві :
1) Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. – Ф. 141. “О. Чоловський”. – Оп. І.
2) Archiwum Główne Akt Dawnych (Головний архів давніх актів), номер фонду 7.
Назва фонду: Archiwum Skarbu Koronnego XLVI – Lustracje, rewizje, i inwentarze dóbr królewskich (Архів Коронного скарбу XLVI — Люстрації, ревізії та інвентарі королівських маєтків).
Цю люстрацію використовував Володимир Грабовецький у виданій в 1997 році книжці «Грабовецький В. В. Історія Калуша з найдавніших часів до поч. 20 ст. – Дрогобич: Відродження, 1997 р». В розділі ІІ «ПІД ПОЛЬСЬКОЮ КОРОНОЮ (1387-1772 рр.)» є підрозділ «З літопису калуських солеварень XV—XVIII ст.», в тексті якого використовується зміст люстрації староства Калуського 1771 року. Переказ змісту люстрації займає одну сторінку, є довільним перекладом з тексту, написаного старопольською мовою з характерними для XVIII століття скороченнями та орфографією. Очевидно, через брак часу для написання самої книги, автор не вділяв тексту люстрації багато часу, пропускав незрозумілі для нього місця, іноді помилявся в перекладі і використанні термінів. Наприклад, в тому місці, де згадується вилуговування соляних порід – «…w którym kruszce solne wodą przez rzeczoną sztolę wpuszczoną podsycaia się y wymakaią…», вжитий термін «kruszce solne (соляні пласти або поклади)» – В.Грабовецький перекладає як «…у кружці соляна вода через штолу вимокує росіл…». Тоді як правильним буде – «…соляні пласти водою, що крізь згадану штольню впущена, насичуються і вимиваються…».
Інвертарні описи маєтків, як джерело генеалогічної інформації
Вʼячеслав Тимощук April 24, 2025
Що таке “Інвентарі”
“Інвентар”, або “Інвентарний опис” (від лат. inventarium — «опис») – це сукупність господарських або інших ”предметів” (рухомих і нерухомих), що входять до складу майна якого-небудь господарства, маєтку, міста або замку. В контексті інвентарних описів 18 століття – це опис усього, що належить до певного маєтку, який може бути королівським, старостинським чи власницьким. Складалися інвентарі з різною метою, проте найчастіше, аби визначити реальну вартість маєтку, щоб його потім можна було продати, закласти, або розділити спадщину. Інвентарі інколи включали один населений пункт, а інколи цілий “ключ” тобто поєднану економічно і територіально групу маєтків одного власника.
Часові межі і географічне охоплення
Інвентарі – це документи, що виникли за часів Польського королівства і Великого Князівства Литовського, побутували і найбільш часто складалися за Речі Посполитої. В 16-17 ст. це здебільшого інвентарі замків, королівських міст. Ці документи цікаві історикам і краєзнавцям, проте в меншій мірі генеалогам. Але уже в 18 ст. є досить непоганий пласт інвентарів власницьких маєтків, яких на території України було найбільше. Саме тому інвентарні описи 18 ст. є найбільш цікавим джерелом для генеалогії.
Потреба в інвентарях зменшується з приходом на територію України імперій (російської й Австрійської), але вони все ще складаються у першій половині 19 ст. Певну спробу відродити інвентарі робили в російській імперії в 1847-1848 рр., коли для всього Правобережжя такі інвентарні описи були обовʼязковими для всіх господарств. Проте через тотальну неефективність бюрократичної машини імперії багато маєтків так і не було інвентаризовано, а уже 1861-го року інвентарі на Правобережжі скасували. В Австрійській імперії, вони були скасовані ще раніше, в 1848 році.
Щодо територіального охоплення, то інвентарні описи складалися для маєтків на територіях теперішніх Польщі, Литви, України, Білорусі. Оскільки мене цікавить Правобережна Україна, то я досліджував цей регіон найбільше. Можу стверджувати, що інвентарів з цього регіону збереглося досить багато, хоча далеко не кожен маєток мав інвентар. Так само є досить великий масив інвентарів для Волині та Галичини. А от інвентарів для території Лівобережжя я не зустрічав (можливо, знавці цього терену і вони виправлять мене).
Люстрація староства Калуського 1771
Żupy Kałuskie
Na Przedmieściu Lwowskim za Rzeką Siwką zwaną Sytuowane
Wieża Beczkowa wielka z drzewa tartego jodłowego w słupy nowo wystawiona, dachem gontowym pokryta, którey długości łokci 110, szerokości łokci 20. Ma panwi wielkich do wywaru soli beczkowey cztery. Drzwi z tarcic jodłowych poiedynczych od zachodu dwie, od wschodu mniejszych takichże tyleż, których iest wychód ku Rzece Siwka zwaney, nie daleko Wieży płynącey. Z pułnoce od Wież huskowych drzwi mniejsze iedne y na Południe iedne. Wszystkie te drzwi na biegunach drewnianych z wrzeciądzami y skoblami żelaznemi. W tey Wieży iest komorka z drzewa budowana z drzwiami wrzeciądzem y skoblem żelaznym do konserwowania naczynia roznego y innych sprzętów. Przy tey Wieży podsienie od zachodu na słupach jodłowych wsparte, pod które wozy solne w czasie niepogody uchroniane bywaią.
Особливості мови: використання літери «y» замість сучасного «i» (наприклад, y innych) та написання «bywaią» замість bywają характерне для старопольської орфографії (XVIII – поч. XIX ст.).
Жупи Калуські
На львівському передмісті за річкою Сівкою званою розташовані
Вежа Бочкова велика, з тесаного ялинового дерева на стовпах новозбудована, ґонтовим дахом покрита, довжина якої 110 ліктів, ширина — 20 ліктів. Має чотири великі пані [черни] для виварювання бочкової солі. Дверей із ялинових дощок одинарних із заходу двоє, зі сходу менших таких самих стільки ж, які мають вихід до річки, що зветься Сівка, яка протікає неподалік від Вежі. З півночі від гукових веж одні менші двері й на південь одні. Усі ці двері на дерев’яних бігунах [завісах] із залізними засувами та скобами. У цій Вежі є комірка, збудована з дерева, з дверима, залізним засувом та скобою для зберігання різного посуду та іншого спорядження. При цій Вежі з західного боку є підсіння [навіс] на ялинових стовпах, під яким соляні вози переховуються під час негоди.
Жупа: копальня солі.
Вежа Бочкова (Wieża Beczkowa): у контексті солеваріння це велика виробнича споруда (варниця).
Сіль бочкова: менш чиста сіль, завантажена в бочки.
Панви (Panwie): Солеварна панва: величезні металеві чани або плоскі посудини, які використовувалися для виварювання солі з ропи. Етимологія: слово походить від польського panew, що в свою чергу пов’язане з німецьким Pfanne (сковорода).
Лікоть (Łokieć): старовинна міра довжини (приблизно 52–60 см). Отже, будівля мала близько 60–65 метрів у довжину.
Бігуни (Bieguny): давній тип дерев’яних дверних петель, архаїчний спосіб кріплення дверей без металевих петель. Замість завіс використовувалися дерев’яні осі («бігуни»), вставлені у заглиблення в порозі та одвірку. Така конструкція була характерною для старовинних шляхетських садиб та сільських хат. https://pt.wikipedia.org/wiki/Ficheiro:Drzwi_biegun_0211.jpg
Річка Сівка: річка, що протікає через місто Калуш.
Фраза старопольською мовою «z wrzeciądzami y skoblami żelaznemi» перекладається українською як: «із засувами та скобами залізними». Значення термінів: wrzeciądz (засув / пробій / клямка): рухома металева пластина або стержень, що накидається на скобу, українською часто вживалося слово «пробій» або «засув»; skobel (скоба): металеве вушко, вбите в одвірок або двері, через яке проходить засув або на яке вішається колодка (замок).
Podsienie: Піддашшя або крита галерея для захисту возів із сіллю від дощу.
Двері на biegunach https://pt.wikipedia.org/wiki/Ficheiro:Drzwi_biegun_0211.jpg
Suszarnia do suszenia soli Beczkowey
Z Drzewa iodłowego zbudowanych gliną lepionych pięć w tych wszystkich piece z cegły murowane. Drzwi stare na biegunach z wrzeciązami y skoblami cztery pod dachem gontowym piąta deszczkami przykryta.
Wieże Huskowe
Z drzewa iodłowego stawione których dwie gontami dwie dranitami pobitych, każda tych ma weyscie od zachodu w wrota podwoyne wielkie na biegunach z zasuwami na wschod maia drzwiczki małe na biegunach wychodnie, każda z tych ma czehryn ieden do wywaru soli drobney huski y większey hurmany zwaney.
Suszarnia do suszenia soli hurmany zwaney
Z drzewa iodłowego gliną oblepiona pod dachem gontowym w ktorey piece z cegły murowany. Drzwi na biegunach Okno iedno z szybek małych teraz rzeczona suszarnia w pomieszkanie dla Rzemieślnika Zupnego przemieniona.
Okna Surowiczne y wodne
Okno surowiczne Gurne zwane głębokości łokci 120 drzewem iodłowym obudowane dachem gontowym pokryte w którym kosze dwa z liną, karat z kołami y wszelkiemi potrzebami do ciągnienia surowicy reparacyi potrzebujące.
Okno Wodne nowo wykopane pod gontami z drzewa w kostkę oprawnego zbudowane głębokości łokci 90. Ta sztola podziemna której długości łokci 130 ma kommunikacyą z oknem surowicznym górnym dopier opisanym w którym kruszce solne wodą przez rzeczoną sztolę wpuszczoną podsycaia się y wymakaią. A tak dobrocią onych słonych kruszczów podsycona woda staie się sposobną do wywarów soli.
Okno nizsze surowiczne Mogiła zwane głębokości Łokci 90 z drzewa iodłowego pod dachem gontowym nowym, w którym kosze liny karat z kołem y wszelkim narzędziem do ciągnienia surowicy podobnie pierwszemu sporządzone.
Okno wodne Kafar zwane stare zbudowane pod dachem gontowym na słupach bez ścianek głębokości Łokci 90. Ta sztola podziemna której długości Łokci 70 ma kommunikacyą z oknem …
Dranice (dranity), драниці: це тонкі дощечки, зазвичай відщеплені від стовбура хвойного дерева (рідко листяного), які раніше використовувалися в сільській місцевості як традиційне покриття для даху, подібне до черепиці, але зазвичай довші та ширші.
Pobitych, побиті: у цьому контексті це означає «покриті» або «облицьовані»; дах «побитий», «pobity dranitami» – це просто дах, покритий ними.
Czehryn — тут czeryn, czerun, trzan, черин, черун, чан: посудина з листового заліза, в якій випарювали солянку; її підвішували над вогнищем або ставили безпосередньо на нього; більші черини називалися панвами, їх підвішували на так званих гачках-крюках; Розміри черинів з межі XVIII та XIX століть становили 4,75 x 5,32 м.
Карат (Karat), кират: великий дерев’яний механізм (коловорот), зазвичай кінний, для підйому вантажів або ропи.
«В костку оправне»: конструкція шахтних стовбурів; коли копали глибоку криницю для видобутку ропи (соляного розсолу), її стінки зміцнювали деревом; «в костку оправне» означало особливий тип зрубу: дерев’яні бруси (балки) обтісували у формі правильних чотирикутників («косток» або квадратів у перерізі); ці бруси щільно припасовували один до одного («оправляли»), щоб створити герметичну та міцну стінку, яка б не дозволяла ґрунту обсипатися, а прісній воді — змішуватися з солянкою.
Kruszce solne — соляні пласти або поклади.
Сушарня для сушіння бочкової солі
З ялицевого дерева збудована, глиною ліплена, [має] п’ять у них усіх печей із цегли мурованих. Двері старі на бігунах із засувами та скобами, чотири під ґонтовим дахом, п’ята дошками прикрита.
Гускові вежі
З ялицевого дерева поставлені, з яких дві ґонтом, [а] дві драницями побиті; кожна з них має вхід із заходу у ворота подвійні великі на бігунах із засувами, на схід мають дверцята малі на бігунах вихідні; кожна з них має один черин для виварювання солі дрібної гуски та більшої званої гурмани.
Сушарня для сушіння солі гурмани званої
З ялицевого дерева, глиною облеплена, під ґонтовим дахом, у якій печі з цегли муровані. Двері на бігунах, вікно одне з шибок малих тепер згадана сушарня на помешкання для ремісника жупного перетворена.
Вікна сировичні та водні
Вікно сировичне Верхнє зване глибиною 120 ліктів, смерековим деревом оббудоване, ґонтовим дахом покрите, у якому коші два з линвою, карат із колесами та всім приладдям для витягування сировиці, що потребують ремонту.
Вікно водне, заново викопане, під ґонтами, зі оправленого в «костку» дерева збудоване, глибиною 90 ліктів. Ця штольня підземна, довжиною 130 ліктів, має сполучення з вікном сировичним верхнім, щойно описаним, у якому соляні пласти водою, що крізь згадану штольню впущена, насичуються і вимиваються. І так добротністю тих соляних пластів насичена вода стає придатною для виварювання солі.
Вікно нижнє сировичне Могила зване глибиною 90 ліктів, з ялицевого дерева під новим ґонтовим дахом, у якому коші, линви, карат із колесом та всім знаряддям для витягування сириці, подібно до першого споряджене.
Вікно водне Кафар зване, старе збудоване під ґонтовим дахом на стовпах без стін, глибиною 90 ліктів. Ця штольня підземна, довжиною 70 ліктів, має сполучення з вікном…»
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.