https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10221671315198600&set=pb.1426146175.-2207520000..&type=3

Навесні, 200 .. року, в кінці квітня я з товаришем на туристичних велосипедах, з велорюкзаками, відправилися подорожувати в Білорусь. Кордон ми планували перетнути через так званий пункт спрощеного перетину кордону «Заболоття». Це таке певне місце на кордоні, де військові прикордонного загону, подивившись внутрішній паспорт і побіжно оглянувши сумки, пропускають в братську Білорусь. Цим місцем в основному користуються місцеві жителі обох сторін кордону і, перетягуючи нехитрий товар на протилежну сторону, тут же продають його і на різниці цін ведуть копійчаний бізнес. Вся процедура пропуску займає до десяти хвилин, але у мене трапилася осічка. При перевірці паспорта у мене знаходять порушення – вчасно не заміна вікова фотографія. А далі запускаються шестерні державного механізму.

Мені зачитують щось там з адмінкодексу, пишуть протокол, я щось підписую і мене та ще одного хлопця з таким же порушенням садять в автобус і везуть в райцентр, в районний суд. На судовому засіданні, пройшовши всі формальності, суддя знову читає мені цю статтю з адмінкодексу. Тема статті – «спроба нелегального перетину кордон». І далі наступний ланцюжок «логічних заключень». Згідно законодавства паспорт без вікової фотографії вважається недійсним, його ніби немає і, отже, я намагався перетнути кордон без паспорта. Далі «добра» суддя, перед тим як зачитати вирок, пропонує мені вибір. У самій статті передбачено дві міри покарання – штраф 1500 гривень або добове ув’язнення і оскільки на той час 1500 гривень були великі гроші, я вибираю добу.

Весь цей час, починаючи від затримання, я знаходився в якійсь прострації, якби в тумані. До мене, в загальному то не дурного чоловіка, смутно доходив зміст того, що відбувається: мови прикордонників, судді, зміст законодавчих положень, які мені зачитували. Все дослівно як у класика – Що може говорити кульгавий про мистецтво Герберта фон Караяна, якщо йому зразу сказати, що він кульгавий? Про що може сперечатись чоловік, який не поміняв паспорт?

Запам’яталося що всі ці персонажі навколо мене не грубили мені, не загрожували а були якісь поблажливо ласкаві. Потім конвой по процедурі повів мене до райлікарні на медогляд, виявилося що піднявся тиск, чогось там вкололи і знову повезли на прикордонну заставу. Далі знову по процедурі – опис і вилучення речей, шнурків, ременя. Потім довге очікування конвою до в’язниці МВС. За цей час вже вся прикордонна знала про дивного чоловіка, який мандрує на дивній техніці і в приміщення, де я перебував, почав збиратися народ. Хто постарше в званні, здогадуючись про мій стан, заспокоював – нічого страшного, не ти перший і не ти останній: іноді ми відправляємо до суду майже повний автобус з такими паспортами. Потім почалися розпитування на тему дивацтва мого заняття і способу життя. Ну і я почав – про свої подорожі, про гори, про далекі країни. Вони слухали мене як малі діти, майже дослівно палаючі очі і відкриті роти. Ну і я, що називається, хвіст розпустив…

Потім конвой, камера з тихими циганами. Приятель пішов ночувати в готель. Вранці знову застава, видача особистих речей, повернення велосипеда. Майор, повертаючи документи, пробує мене виховувати. Я закипів – Нічого майор! Бог добрий! Ще подивимося! Він визвірився -Ти що? Мені погрожуєш? І я йому тоді у відповідь – Додому приїду, я закон і твої інструкції під мікроскопом вивчу. І якщо що, щоб ти, майор, потім не ображався.

Коли прикотили додому, я за день швидко в усьому розібрався. Я був затриманий і був складений відносно мене протокол про адміністративне правопорушення за ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Ось її зміст:

Стаття 204-1. Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України

Перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади –

тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Ця стаття розташована в Кодексі майже вкінці розділу «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління» і межує з противоправними вчинками, які відносяться до злочинів. Тобто це є та межа, яка розділяє проступки на адміністративні правопорушення і на злочини і критерієм є те, чи противоправний вчинок є суспільно небезпечним. Ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості. Але те, що за це правопорушення передбачено серйозне покарання і те, що стаття розташована в кінці розділу і наближається до межі, яка часто буває рухлива і умовна, свідчить про серйозність вчинку. Втім як це все могло застосуватись до моїх «травоїдних» намірів? Стаття 204-1 була внесена в Кодекс в 2001 році пакетом з іншими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з нелегальною міграцією». Цьому закону передувала «Програма інтеграції України до Європейського Союзу» схвалена Указом Президента № 1072/2000, в якій зазначено що буде «Поглиблення співробітництва у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, зокрема такими її проявами, як нелегальна міграція, контрабанда, незаконний обіг наркотиків та незаконна торгівля зброєю тощо. Здійснення заходів з належного облаштування кордону України по всьому периметру для запобігання нелегальній міграції та контрабанді».

При застосуванні до громадянина ст.204-1 і кваліфікації правопорушення, представник влади повинен виходити з того, чи зазначене правопорушення містить ознаки «нелегальної міграції». В самій статті немає визначення «нелегальної міграції» і вона, як прояв міжнародної організованої злочинності ставиться в ряду таких інших як контрабанда, незаконний обіг наркотиків, незаконна торгівля зброєю і цей ряд міститься в затвердженій постановою Кабінету Міністрів №83 від 15.01.96р. Програмі боротьби з нелегальною міграцією, в Програмі інтеграції України до Європейського Союзу, в Указі Президента України №143/2002 від 18.02.02р. «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян». Також Законом України «Про основи національної безпеки України» нелегальна міграція названа як загроза національним інтересам і національній безпеці України у воєнній сфері та сфері безпеки національного кордону, Указом Президента України «Про Воєнну доктрину України» №648/2004 від 15 червня 2004р. нелегальна міграція названа серед основних негативних чинників які визначають нестабільність подій та процесів, що характеризують воєнно-політичну обстановку навколо України.

Виходячи з аналізу всіх цих законодавчих актів, діянням, яке вважається адміністративним правопорушенням згідно ст.204-1 КУпАП, будуть діяння осіб яким заборонено перетинати кордон України, які не мають документів і не можуть їх легально придбати, мають підроблені, усвідомлюють це і намагаються при цьому перетнути кордон України. Про тяжкість цих діянь вказує і характер адміністративних стягнень, передбачених цією статтею. Стягнення у вигляді адміністративного арешту встановлено за адміністративні правопорушення, що за ступенем громадської небезпеки наближаються до злочинів.

Здоровий глузд підказує, що мій прихід з паспортом на контроль означав, що я звернувся до органів влади за дозволом на перетин кордону у спрощеному порядку і ця подія повинна була закінчитись або дозволом або забороною мені перетинати кордон. Але в чиїсь голові чи головах, прикордонників і суддів, пункти з Положення про паспорт громадянина України і ця, вельми сувора стаття КУпПА, склалися в цю фатальну для мене і багатьох інших громадян комбінацію. Пункт 8 Положення про паспорт зазначає що паспорт, в якому не вклеєна наступна вікова фотографія власника, вважається недійсним. Звідси слідує що я вчинив спробу перетнути кордон в пункті пропуску через кордон України без відповідних документів що і вимагає застосування до мене такого суворого покарання. Це було для мене вражаюче відкриття – як це ж можна стулити простий начебто закон і свої посадові інструкції, щоб за дріб’язкові, помилкові вчинки підвести мене і похожих на мене інших в цілому законослухняних громадян під найсуворішу статтю адмінкодексу. І справа навіть не в тому чи юридично грамотні або неграмотні самі всі учасники цього «кривосуддя». Вся справа в цій маленькій владі, яку мали над нами ці хлопці в погонах на маленькому просторі, на невеликий час, поки ми це простір перетинали. Ми повинні були ну хоч трохи, ну хоч на короткий час відчути цей простір і їх маленьку владу якою їх наділив закон. Влада і закон в їхньому розумінні відчувається тільки тоді коли вона сувора, коли вона карає. Та і по правді таке розуміння влади у нас спільне і ми ще дякуємо їй, що вона милосердна, не дала більше діб чи більшого штрафу. Також приходить і інше розуміння. Ми цю важливу працю боротьби з загрозами цивілізованого порядку, до якої нас зобов’язує цивілізований світ, перетворили в профанацію, в імітацію боротьби, результати якої і показуємо всьому світу як показник виконання домовленостей. На інтернет-сторінці Державної прикордонної служби України в той час розміщувалися Основні результати оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби. Серед інших показників там була і вражаюча цифра тисяч виявлених незаконних мігрантів. Якщо підсумувати всю кількість таких пунктів перетину кордону, та згадати слова прикордонника про автобуси таких затриманих, які за день відвозили на той судовий конвеєр, то можна догадатися, що такою показухою в той час ще і мабуть прикривали непрофесіоналізм і бездарність прикордонної служби.

Особливістю Кодексу і цієї статті є те, що постанова районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України. Постанова судді може бути скасована або змінена за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора – головою вищестоящого суду.

Я написав письмове і аргументоване прохання голові Волинського апеляційного суду про скасування рішення Ратнянського райсуду і визнання мене невинним по осудній мені статті. Голова суду скасовує рішення і направляє справу в Ратнянський суд на новий розгляд. Через деякий час мені приходить повістка в суд і я відписую — розглядати справу без моєї участі. Суд відбувся і я отримую нове рішення, в якому підтверджується попереднє. Знову пишу прохання до голови Волинського апеляційного суду і вже прошу не направляти справу на новий розгляд а самостійно прийняти рішення. Проходить більше місяця і я починаю підготовку до подання скарги в ЄСПЛ. Особливістю таких скарг є те, що подавати можна тільки тоді, коли ти пройшов всі національні судові інстанції. А поскільки в таких справах право на апеляцію відсутнє то перша інстанція рахується і останньою. Подаю скаргу і через деякий час приходить відповідь що мою скаргу приймають і додають до відповіді процедурні бланки, які я маю заповнити. Втім ті бланки я так і не встиг заповнити оскільки прямо на другий день приходить рішення голови Волинського апеляційного суду. В рішенні голова відміняє нове рішення Ратнянського райсуду і визнає мене невинним. Я був реабілітований і в мене виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди. Оскільки винною в першу чергу в цій ситуації була суддя, відповідачем в таких випадках стає держава Україна. Готуючи позов, я вирішив використати епізод, який стався в череді цих подій, той попередній медичний контроль який передував ув’язненню. Мене і того хлопця, під конвоєм прикордонників, через усе місто вели до райлікарні. Там черговий лікар з питанням — Як ви себе почуваєте? – Хрєново, доктор — Чому? – Як чому? Ви що, не розумієте? Стрес, голова болить. Лікар міряє тиск, високий, щось вколов. Тиск нормалізувався і мене забрали. І ось тепер я вирішив це використати. Сівши на телефони, я дозвонився до райлікарні, знайшов фамілію того чергового лікаря, дізнався коли у нього зараз чергування. Лікар мене згадав і вислав завірену копію запису того огляду — ПІБ, огляд, гіпертонічний кризис, вколов ліки. Все це я долучаю до позову до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, позов подається за місцем проживання позивача і я виграю.

І от вже потім подумалося – адже все ті хлопці, які затримували мене, конвоювали, слухали мої байки – кожен окремо нормальний мужик: любить маму, Батьківщину якось по-своєму, з кожним в розвідку пішов би або в гори. Але коли нас збирають разом, роблять з нас прикордонні загони, держустанови, Верховну Раду, Держдуму – виходять якісь потвори. І так весь час по життю. До ЖЕКу пішов, потрібна довіреність в суд. Зчиняється якийсь армагедон – начальник відмовляє, збираються якісь тітки, кричать що не положено. З’являються дві (!) юристки ЖЕКу – не положено! Нарешті переконую всіх принести процесуальний кодекс, знаходимо статтю – довіреність можна завіряти в ЖЕКу за місцем проживання. Результат – довіреність видають і ми розходимося, ненавидячи одне одного. І ось із сотні тисяч таких маленьких ненавистей по всій країні у нас не складеться ні нація ні держава. Нам взагалі, як казав класик, закон не можна довірити. Адже добре жили, в печерах, «садок вишневий коло хати»; якщо проблеми були – йшли до чаклуна, попили бражки, потанцювати навколо стовпа і все вирішувалося і всі, найголовніше, любили один одного. Західний закон же роз’єднує нас, знищує як плем’я. І ніяка духовність у вигляді літератури, солов’їної мови чи балету «попереду планети всієї», ніякі «космос наш» і літаки антеї не допомагають і не рятують нас.