«…або довго дзвонити в дзвоник і очікувати, що на прохідній не сплять, що над вами зжаляться і повірять вашому посвідченню чи якими там документами ви збирались пудрити мізки церберам від охранки. Перший шлях вкриває кропива (багато кропиви) і помираючі від цікавості жительки тих багатоквартирок, другий взагалі в моєму випадку був безнадійним. Дзвонила, дзвонила – ніхто так і не підійшов і не відчинив браму…»

http://www.castles.com.ua/busk.html

Ми теж постояли біля того дзвоника але колір брами і згадка про те, що тут колись квартирували військові, підказували що дзвоник функціонально був зв’язаний тільки з тими військовими і дзвонити в любому випадку даремно. І ми пішли з тилу, де парк і двоповерхові багатоквартирні будинки. Поманеврувавши деякий час в хащах кропиви, ми привернули увагу своїми маневрами жителя будинку який і показав стежку через кропиву. За його словами на території палацу вже давно нікого немає і живуть там тільки лисиці, яких він чує іноді вночі і спостерігає навіть на дахах господарських будівель палацу.