I. Zadania bractw górniczych.

§1.

Ustawa niniejsza podaje przepisy w przedmiocie wsparć, które bractwa górnicze istniejące na zasadzie postanowień rozdziału X. (§§. 210-214) ustawy górniczej powszechnej z dnia 23. maja 1854 (Dz. u. p. Nr. 146) lub jeszcze utworzyć się mające, udzielać mają potrzebującym pomocy członkom, jakoteż ich wdowom i sierotom.

Bractwa górnicze obowiązane są wypłacać:

1. Zasiłki w chorobie a po śmierci koszta pogrzebu;

2. prowizye inwalidom, jakoteż wdowon i sierotom.

I. Завдання гірничих братств.

§1.

Цей Закон визначає положення щодо підтримки, яку гірничі братства, що існують відповідно до положень Розділу X (§§. 210-214) загального гірничого закону від 23 травня 1854 року (Dz. u. p. Nr. 146) або ще не створені, повинні надавати необхідну допомогу членам, а також їхнім вдовам та сиротам.

Гірничі братства зобов’язані виплачувати:

1. Допомогу по хворобі та, після смерті, похоронні витрати;

2. Забезпечення інвалідів, а також вдів та сиріт.

§12. Ustawa niniejsza nie stosuje się do osób, które w przedsiębiorstwie górniczem państwa, kraju,gminy lub funduszu publicznego mają posady ze stałą płacą, o ile w razie choroby służy im prawo pobierania tej płacy i o ile w razie, gdyby się stali inwalidami, służy im, tudzież ich rodzinie prawo do emerytury (prowizyi), wynoszącej tyle co wsparcia w §§. 4 a względnie 5 ustanowione lub więcej. Te z pomiędzy osób rzeczonych, które w czasie, gdy ustawa niniejsza nabędzie mocy obowiązującej, będą już członkami bractwa górniczego, pozostaną nimi nadal.

§12.Цей Закон не поширюється на осіб, які обіймають посади з фіксованою заробітною платою на гірничодобувному підприємстві держави, краю, гміни або публічного фонду, за умови, що вони мають право на отримання цієї заробітної плати у разі хвороби, а у разі втрати працездатності вони або їхні сім’ї мають право на пенсію (провізію) у розмірі або перевищенні підтримки, встановленої відповідно у статтях 4 та 5. Ті з вищезазначених осіб, які вже є членами гірничого братства на момент набрання чинності цим законом, залишаються такими надалі.

Tych pracowników, którzy mają posady ze stałą płacą lub zarobkiem przy jednem z przedsiębiorstw górniczych w ustępie pierwszym nie wzmiankowanych, o ile w obec posiadacza kopalni służy im prawo pobierania tej płacy lub zarobku w razie choroby najmniej przez dwadzieścia tygodni, może starostwo górnicze uwolnić całkiem lub po części od obowiązku ubezpieczania się w kasie dla chorych; jeżeli zaś w obec posiadacza kopalni lub zakładu emerytalnego przy przedsiębiorstwie istniejącego, do którego posiadacz kopalni wnosi także ze swojej strony dopłatę, wynoszącą najmniej tyle, ile w §. 29, ustęp 1 jest przepisane, służy im w takim razie, gdyby się stali inwalidami a po ich śmierci ich rodzinom, prawo do emerytury lub prowizyi w wysokości co najmniej owych wsparć, które w §§. 4 i 5 są ustanowione, można uwolnić ich także od obowiązku ubezpieczania się w kasie prowizyjnej bractwa górniczego.

Robotnicy pracujący w żupach solnych rządowych, chociażby nawet nie mieli stałej płacy lub stałego zarobku, nie są obowiązani ubezpieczyć się w kasie dla chorych lub w kasie prowizyjnej bractwa górniczego, jeżeli ustawami jest przepisane, ile najmniej mają w razie choroby od Rządu pobierać i jeżeli im wtedy, gdy się staną inwalidami a po ich śmierci ich rodzinom służy na zasadzie istniejących lub wydać się mających przepisów prawo do pobierania od Rządu prowizyi, wynoszącej tyle, co wsparcia w §. 4 a względnie 5 ustanowione lub więcej.

Працівники, які обіймають посади з фіксованою зарплатою або заробітком на одному з гірничодобувних  підприємств, не згаданих у першому абзаці, якщо вони по відношенню до власника копальні мають право на отримання цієї зарплати або заробітку у разі хвороби протягом щонайменше двадцяти тижнів, можуть бути звільнені гірничим староством повністю або частково від обов’язку страхуватися у касі для хворих; однак, якщо по відношенню до власника копальні або пенсійної установи, що існує на підприємстві, до якої власник копальні також вносить внесок у розмірі щонайменше суми, передбаченої в § 29, абзаці 1, вони в такому випадку, у разі втрати працездатності та після їхньої смерті, їхні сім’ї мають право на пенсію або провізію у розмірі щонайменше виплат, встановлених у § § 4 та 5, вони також можуть бути звільнені від обов’язку страхуватися в касі провізійній гірничого братства.

Робітники, що працюють на державних соляних жупах, навіть якщо вони не мають постійної роботи або постійного заробітку, не зобов’язані страхуватися у касі хворих або у провізійній касі гірничого братства, якщо закони визначають розмір їхньої допомоги від уряду у разі хвороби, і якщо у разі втрати працездатності та після їхньої смерті їхні сім’ї мають право на отримання провізії від уряду відповідно до чинних або нових правил, що становлять суму підтримки, встановлену в § 4 та 5, або більше.

Art. 304. (1) Kasy Emerytalne Robotników (z zastrzeżeniem ustępu trzeciego), działające na obszarze m. st. Warszawy oraz województw: warszawskiego, łódzkiego, kieleckiego, lubelskiego, białostockiego, wołyńskiego, poleskiego, nowogródzkiego, wileńskiego, krakowskiego, iwowskiego, stanisławowskiego, tarnopolskiego i cieszyńskiej części województwa śląskiego, nie ulegają likwidacji z powodu wejścia w życie niniejszej ustawy, bez względu na odmienne postanowienia statutów tych kas. Świadczenia tych kas mogą ulec zmniejszeniu odpоwiednio do wysokości świadczeń, przysługujących członkom tych kas z ubezpieczenia w zakresie art. 1 pkt. 2 lit. b); stosownie do tego mogą ulegać również redukcji składki do kas emerytalnych, przypadające na robotnika i pracodawcę.

(2) Postanowienie powyższe dotyczy również zobowiązań pracodawcy do bezpośredniej wypłaty przez pracodawcę świadczeń na wypadek niezdolności do zarobkowania i śmierci pracownika.

Стаття 304. (1) Каси пенсійні працівників (з урахуванням положень абзацу третього), що діють у столичному місті Варшаві та таких воєводствах: варшавському, лодзькому, кельцькому, люблінському, білостоцькому, волинському, поліському, новогрудському, вільнюському, краківському, івовському, станіславівському, тарнопольському та цешинській частині сілезького воєводства, не ліквідуються після набрання чинності цим законом, незважаючи на будь-які положення статутів цих кас, що суперечать цьому. Виплати з цих кас можуть бути зменшені пропорційно до розміру виплат, на які мають право учасники цих кас за страхуванням згідно зі ст. 1, п. 2, літерою b); внески до кас пенсійних працівника та роботодавця також можуть бути відповідно зменшені.(2) Вищезазначене положення також стосується зобов’язань роботодавця щодо безпосередньої виплати виплат у разі непрацездатності та смерті працівника.

Art. 1. W ustawie z dnía 28 marca 1933 r. o ubezpieczeniu społecznym (Dz. U. R. Р. Nr 51, poz. 396) w brzmieniu rozporządzenia Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 24 października 1934 r. (Dz. U. R. P. Nr 95, poz. 855) wprowadza się zmiany następujące:

1) w art. 304 ust. (2) otrzymuje brzmienie następujące:

,,(2) Postanowienie powyższe dotyczy również, o ile szczególne przepisy ustawy niniejszej nie stanowią inaczej, zobowiązań pracodawcy do bezpośredniej wypłaty przez pracodawcę świadczeń na wypadek niezdolności do zarobkowania i śmierci pracownika.”,

2) w art. 304 dodaje się ust. (6) w brzmieniu następującym:

,,(6) Statut prowizyjny dla robotników, zatrudnionych w państwowych żupach solnych w Małopolsce i zaopatrzenia dla ich wdów i sierot, dołączony do zarządzenia Ministrów Przemysłu i Handlu oraz Skarbu z dnia 1 marca 1924 r. (Monitor Polski Nr 95, poz. 266) ma nadal zastosowanie jedynie do robotników, wymienionych wart. 1 ust. (1) tego statutu, a przyjętych do pracy w przedsiębiorstwie “Polski Monopol Solny” przed 1 kwietnia 1937 r. “,

3) w art. 304 dodaje się ust. (7) w brzmieniu następującym:

,,(7) Robotnicy, wymienieni w ust. (6), nie pódlegają obowiązkowi ubezpieczenia, określonego w art. 1 pkt 2) lit. b).”

Стаття 1. Цим Законом від 28 березня 1933 року про соціальне страхування («Вісник Законів Республіки Польща» № 51, пункт 396) у редакції Постанови Президента Республіки Польща від 24 жовтня 1934 року («Вісник Законів Республіки Польща» № 95, пункт 855) вносяться такі зміни:

1) у статті 304 пункт (2) викласти в такій редакції: «(2) Вищезазначене положення також застосовується, якщо окремі положення цього Закону не передбачають інше, до зобов’язань роботодавця безпосередньо виплачувати допомогу у разі непрацездатності та смерті працівника.»,

2) У статті 304 додається пункт (6) такого змісту:

“(6) Статут про комісію для робітників, зайнятих у державних соляних шахтах у Малопольщі, та забезпечення їхніх вдів та сиріт, що додається до наказу Міністрів промисловості та торгівлі та Казначейства від 1 березня 1924 року (Monitor Polski № 95, пункт 266), продовжує застосовуватися лише до робітників, перелічених у статті 1, пункті (1) цього статуту, та прийнятих на роботу на підприємство “Польська Соляна Монополія” до 1 квітня 1937 року.”

3) У статті 304 додається пункт (7) такого змісту:

“(7) Працівники, перелічені у пункті (6), не підлягають страховому зобов’язанню, зазначеному у статті 1, пункті 2) літера b).”

STATUT PROWIZYJNY

dla robotników, zatrudnionych w Państwowych żupach solnych w Małopolsce, oraz zaopatrzenia dla ich wdów i sierot. 

Art.1.

Działaniu niniejszego statutu podlegają tylko robotnicy stali, t. j, ci, którzy są zajęci przy pracach zawodowych w żupach solnych i ponadto sa zapisani do ksiąg robotników stałych.

Nie odnosi się natomiast niniejszy statut do robotników niestałych, t. j. tych, których używa się przy robotach w żupach solnych jedynie do pewnej przemijającej roboty, a stojącej z ruchem zakładowym tylko w związku pośrednim (jak roboty przy budowie dróg, kolei, mostów, roboty wodne i t. d.). 

Art. 2.

Robotnicy, wymienieni w art. 1, którzy stali się niezdolnymi do zarobkowania wskutek starości lub długotrwałej choroby, otrzymują jednorazową zapomogę albo stałą miesięczną prowizję.

Zapomogę otrzymują ci, którzy posiadają mniej, niż 10 (dziesięć) lat zaliczalnei stałej służby, zaś prowizję miesięczną ci, którzy mają przynajmniej 10 (dziesięć) lat tejże służby.

Prowizja może być stała lub czasowa, zależnie od tego, cży niezdolność do zarobkowania jest trwała, czy ·też czasowa.

Robotnikom, którzy utracili twałą zdolność do zarobkowania wskutek nieszczęśliwego wypadku, doznanego z powodu lub w czasie pełnienia obowiązków służbowych, dolicza się 5 (pięć) lat do czasu służby, podlegającego normalnemu zaliczeniu do wymiaru zaopatrzenia. Przypadająca prowizja nie może być mniejsza, niż 30% pełnej prowizji zasadniczej.

W żadnym wypadku suma policzalnych lat służby nie może wynosić więcej, niż 35.

Policzalność czasu służby do wymiaru prowizji ocenia się według przepisów regulaminu

służbowego, obowiązującego w czasie sprowizjonowania. 

Art. 3.

Sprowizjonowanie robotnika może nastąpić albo na jego prośbę, albo z urzędu przez Zarząd

Żupy Solnej:

a) na własną prośbę robotnika:

l) jeżeli ukończył 55 rok życia i ma conajmniej 10 lat policzalnej służby salinarnej;

2) jeżeli stał się trwale niezdolny do zarobkowania, według orzeczenia lekarza rządowego;

b) z urzędu:

1) jeżeli ukończył 55 rok życia i 35 lat zaliczalnej służby;

2) jeżeli stal się trwale niezdolny do zarobkowania, według orzeczenia rządowego lekarza. W orzeczeniu winien rządowy lekarz stwietdzić przyczynę i czas trwania niezdolności do służby;

3) jeżeli robotnik został oddalony bez utraty prawa do prowizji, zgodne z regulaminem służbowym, a następnie stracił zdolność do zarobkowania.

Prawo do prowizji lub do zapomogi przysługuje w tym wypadku od 1 dnia miesiąca po stwierdzeniu z uzędu pełnej utraty zdolności do zarobkowania.

Prowizja lub zapomoga oblicza się wówczas za czas policzalnej służby salinarnej.

Art. 4.

Jednorazowej zapomogi, względnie prowizji, nie mogą otrzyrnać:

1) robotnicy, zdolni do zarobkowania, którzy wystąpili ze służby dobrowolnie;

2) robotnicy, wydaleni na podstawie przepisów dyscyplinarnych;

3) robotnicy, którym udowodniono, ze rozmyślnie sprowadzi1i swą trwałą niezdolność do zarobkowania;

4) robotnicy prawomocnie sądownie skazani za czyn karygodny, o ile skazanie pociąga za sobą utrate zdolności do piastowania urędu publicznego, względnie prawa zaopatrzenia prowizyjnego;

5) robotnicy (prowizjoniści, wdowy i sieroty) na wypadek utraty obywatelstwa polskiego.

Jeżeli robotnik nic zgłosi się do pracy przez trzy dni bez przerwy, jako też jeżeli robotnik odszedł do wojska i po zwolnieniu ze służby wojskowej nie podjął pracy w ciągu czternastu dni bez dowodnego usprawiedliwienia, wówczas należy go traktować jako takiego, który dobrowolnie ze służby wystąpił. 

  Art. 5.

Wstrzymanie poboru prowizji nastąpi w wypadkach, gdy robotnik, który został sprowizjonowany przed wysłużeniem 35 lat i przed osiągnięciem 55 roku życia, odzyskał w zupełności zdolność do zarobkowania i mimo wezwanią ponownie pracy nie podjął.

Czasu przebytego w prowizji czasowej nie wlicza się do czasu służby przy wymiarze prowizji. 

Art. 6.

W razie przebywania dłużej, niż trzy miesiące poza granicami Państwa, prowizjonista (wdowa, sierota) traci prawo do pobierania prowizji na czas dalszego pobytu za granicą, wyjąwszy wypadków uzyskania zezwolenia ze strony Ministra Skarbu.

Jeżeli prowizjonista (wdowa, sierota) ma prawo do pobierania zaopatrzenia z tytułu niezdolności do pracy na zasadzie innych ustaw, a świadczenia to płyną ze Skarbu Państwa, w tym wypadku otrzymać może tylko jedno uposażenie, z tem jednak, że przysługuje mu (jej) prawo wyboru między powyższemi zaopatrzeniami. 

Art.7

Prawo do pobierania prowizji przez robotnika sprowizjonowanego gaśnie w wypadku z art. 4 punkt 4, względnie w razie jego śmierci. 

Art. 8.

Uprawnienie do pobierania prowizji rozpoczyna się z dniem 1 miesiąca następnego po zwolnieniu ze służby. 

Art. 9.

Wdowy, pozostałe po stałych robotnikach, tudzież sieroty ślubne i uprawnione (legitymowane) otrzymują jednorazową zapomogę lub stałą prowizję, według norm, podanych poniżej, o ile robotnik w chwili śmierci miał prawo do prowizji lub też ją pobierał.

Art. 10.

Wdowa nie mu prawa do zapomogi, wzgl. prowizji, jeżeli:

a) małżeństwo zostało zawarte przez prowizjonistę,

b) jeżeli wspólność małżeńska została sądownie rozdzielona, bez obowiązku męża do utrzymania żony.

Dzieci, pozostałe z małżeństwa, zawartego przez prowizjonistę, nie mają prawa do zaopatrzenia sierocego.

Art.11.

Prawo do poboru zapomogi lub prowizji wdowiej, wzgl. sierocej, gaśnie w razie:

a) śmierci wdowy lub sieroty, z dniem ostatnim miesiąca, w którym śmierć nastąpila;

b) w razie ukończenia przez sieroty 18 roku życia, lub wcześniejszego zawarcia związku małżeńskiegо;

c) gdy wdowa wzgl. sierota zostanie prawomocnie sądownie skazana za czyn karygodny, a skazanie pociąga za sobą utratę prawa do zaopatrzenia wdowiego, wzgl. sierocego.

Art. 12.

Prowizje wypłaca się robotnikom, wdowom i sierotom miesięcznio zgóry.

Art. 13.

Stalemu robotnikowi salinarnemu, którego trwała niezdolność do zarobkowania nastąpiła wskutek starości lub choroby, należy się prowizja micsięczna: po ukończonych 10 latach slużby 40% kwoty równej siedmiu-dziesiątym (7/10) trzydziestokrotnej każdoczesnej zasadniczej płacy szychtowej (dziennej) z poprzedniego miesiąca, tego stopnia placy, do którego był ostatnio zaszeregowany. Kwota ta wzrasta z każdym dalszym rokiem służby do lat 35 o dwa i czterydziesiąte procentu (2,4%), przyczem części roku, przekraczające 6 miesięcy, liczyć się będzie za rok caly.

Prowizja stałego robotnika salinarnego osiągnia przeto po wysłużeniu 35 lat służby pełnych 7/10 trzydziestokrotnej każdoczesnej zasadniczej płacy szychtowej (dziennej) z poprzedniego miesiąca tego stopnia płacy, do kłórego byl ostinio zaszeregowany.

Art. 14

Jednorazowa zapomoga (art. 2) wynosi 75-krotną (siedemdziosięciopięciokrotną) ostatnią place dniówkową (szychtową).

Art. 15.

Prowizja wdowy wynosi 50% (pięćdziesiat) prowizji, którą zmarly mąż pobierał, lub do której w chwili śmierci mial prawo.

Prowizja sieroca wynosi dia każdego dziecka:

a) polowę prowizji wdowiej, jeżeli wdowa nie żyje, lub w chwili śmierci męża nie miała prawa do prowizji wdowiej, lub też później prawo to straciła;

b) jedna-czwarta cześć prowizji wdowiej, jeżeli wdowa żyje i w chwili śmierci męża miała prawo do prowizji.

Łączna kwota prowizji sierocych bez względu na ilość dzieci nie może sama, ani łącznie z prowizją wdowią przekraczać wysokości prowizji, ktorą zmarly robotnik faktycznie pobierał, lub do której miałby prawo w chwili śmierci.

Zapomoga zaś dla wdowy po robotniku, zmarłym w służbie, wynosi 50% jednorazowej zapomogi (art. 14), do której zmarły w chwili śmierci ewentualnie miałby prawo.

W tejże wysokości otrzymają zapomogę niepodzielnie sieroty, pozostałe poniżej 18 roku życia, o ile wdowa nie żyje, lub też utraciła do niej prawo, wzgłędnie z tego prawa zrezygnowała na rzecz sierot.

Art. 16.

Wdowom i sierotom po robotnikach, którzy zginęli wskutek nieszezęśliwego wypadku, doznanego z powodu lub w czasie pełnienia obowiązków służbowych, wymierza się prowizje, względnie zapomogi (art. 15) w podwójnej wysokości, jednakże łączna suma prowizji wdowy i sierot wzgł. prowizji sierot nie może przekraczać wysokości prowizji, jaką pobierałby zmarły po 35 latach służby posiadanego stopnia placy, względnie kwoty jednorazowej zapomogi, wykazanej w art. 14.

O przyznaniu zaopatrzenia w tych wypadkach decyduje właściwa władza naczelna w porozumienin z Ministerstwem Skarbu.

Art. 17.

Wdowie po robotniku zmarłym w сzynnej służbie należy sie niezależnie od zaopatrzenia, przewidzianego w art. 15 i 16, pośmiertne, w wysokości 25 (dwudziesto-pięciokrotnej) płacy dniówkowej (szychtowej), pobieranej ostatnio przez zmarłego. Pośmiertne po robotniku sprowizjonowanym należy się w wysokości jedno-miesięcznej prowizji. Wdowa może otrzymać pośmiertne tylko wtedy, jeżeli w chwili śmierci męża żyła z nim w spólności małżeńskiej. Pоśmiertne w tej samej wysokości należy się ślubnym i uprawnionym sierotom, o ile matka w chwili śmierci ojca nie żyła z nim w spółności malżeńskicj lub wcześniej zmarla.

W braku wymienionych członków rodziny może być pośmiertne do tej samej wysokości przyznane również dalszym krewnym lub też innym osobom, na pokrycie rzeczywiście poniesionych i udowodnionych, względnie zapłacić się mających kosztów leczenia i pogrzebu, o ile zmarły nie zostawił dostatecznego ruchomego lub nieruchomego majątku.

Art. 18.

Prowizjoniści (wdowy lub sieroty), którzy w sposób podstępny przez wprowadzenie władzy w błąd uzyskali prowizję, lub jednorazową zapomogę wzgl. pośmiertne, albo wymiar wyższy od przyznanego postanowieniem niniejszego statutu, tracą prawo do tych świadczeń.

Postanowienie to w niczem nie zmniejsza odpowiedzialności karnej, przewidzianej właściwemi ustawami.

Art. 19.

Prowizjoniści (wdowy, sieroty) byłych państw zaborсzych, których ostatniу miejsce służbowe było na terytorjum, należącem obecnie do Rzeczypospolitej Polskiej, otrzymują, o ile posiadają obywatelstwo polskie, prowizję w wysokości 75% (siedemdziesięciu pięciu), obliczonej według norm art. 13 względnie art. 15.

Art. 20.

Niniejszy statut prowizyjny wchodzi w życie z dniem 1 marca 1924 roku, a jednocześnie traci moc obowiązującą statut prowizyjny dla robotników salinarnych z 1922 r.

СТАТУТ ПРОВІЗІЙНИЙ

для працівників, зайнятих у Державних соляних жупах у Малопольщі, та забезпечення їхніх вдів та сиріт.

Стаття 1.

Цей статут застосовується лише до постійних працівників, тобто тих, хто зайнятий професійною роботою на соляних жупах і також зареєстрований у книгах постійних працівників.

Однак цей статут не застосовується до тимчасових працівників, тобто тих, хто зайнятий на соляних жупах лише на тимчасовій роботі та лише опосередковано пов’язаний з діяльністю підприємства (наприклад, будівництво доріг, залізниць, мостів, водних роботах тощо). 

Стаття 2.

Працівники, перелічені у статті 1, які стали нездатними заробляти на життя через старість або тривалу хворобу, отримують одноразову допомогу або сталу місячну провізію.

Допомога надається особам, які мають менше 10 (десяти) років залікової сталої служби, тоді як щомісячна провізія надається особам, які мають тієї ж служби не менше 10 (десяти) років. Провізія може бути постійною або тимчасовою, залежно від того, чи є нездатність заробляти на життя постійною чи тимчасовою.

Працівникам, які втратили здатність заробляти на життя внаслідок нещасного випадку, отриманого по причині або під час виконання своїх службових обов’язків, додається п’ять (5) років до часу служби, який підлягає нормальному заліку для визначення забезпечення. Припадаюча провізія не може бути меншою за 30% від повної базової провізії.

У жодному разі загальна кількість зарахованих років служби не може перевищувати 35.

Зарахування часу служби для цілей визначення провізії оцінюється відповідно до чинних на момент зарахування правил внутрішнього трудового розпорядку.

Стаття 3.

Спровізіоновання працівника може наступити або за його власним бажанням або за розпорядженням Правління соляної жупи:

a) за власним бажанням працівника:

l) якщо він досяг 55 років та має щонайменше 10 років облікової салінарної служби;

2) якщо він став постійно нездатним заробляти на життя згідно з рішенням державного лікаря;

b) за розпорядженням:

1) якщо він досяг 55 років та має 35 років салінарної служби;

2) якщо він став постійно нездатним заробляти на життя згідно з рішенням державного лікаря. У рішенні державного лікаря має бути зазначена причина та тривалість непрацездатності;

3) якщо працівник був звільнений без втрати права на провізію відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, а згодом втратив здатність працювати.

У цьому випадку право на провізію або допомогу надається з першого дня місяця, наступного за офіційним встановленням повної втрати здатності заробляти на життя.

Провізія або надбавка розраховується за час облікової служби салінарної.

Стаття 4.

Одноразову допомогу або провізію не можуть отримати такі особи:

1) працівники, здатні заробляти на життя, які добровільно звільнилися зі служби;

2) працівники, звільнені за дисциплінарними правилами;

3) працівники, щодо яких доведено, що вони навмисно спричинили свою постійну нездатність заробляти на життя;

4) працівники, засуджені правомочним судом за кримінальний злочин, за умови, що засудження призводить до втрати можливості обіймати державні посади, відповідно права на отримання провізійного забезпечення;

5) працівники (провізіоністи, вдови та сироти) у разі втрати польського громадянства.

Якщо працівник не з’являється на роботі протягом трьох днів поспіль, або якщо працівник залишив армію та після звільнення з військової служби не повертається на роботу протягом чотирнадцяти днів без пояснення причин, то його слід розглядати як такого, що добровільно звільнився зі служби.

 Стаття 5.

Призупинення отримання провізії відбудеться у випадках, коли працівник, якого було спровізіоновано до досягнення 35 років стажу та 55 років, повністю відновив здатність заробляти на життя і, незважаючи на визов, не відновився до роботи.

Час перебування на тимчасовій провізії не враховується до часу служби для розрахунку провізії.

Стаття 6.

У разі перебування за кордоном більше трьох місяців, провізіоніст (вдова, сирота) втрачають право на отримання провізії протягом наступного перебування за кордоном, якщо не отримано дозволу від Міністра фінансів.

Якщо провізіоніст (вдова, сирота) має право на отримання допомоги по інвалідності згідно з іншими уставами, і ці допомоги виплачуються з державного казначейства, у цьому випадку він може отримати лише одну допомогу, за умови, однак, що він має право вибирати між вищезазначеними допомогами.

Стаття 7

Право на отримання провізії спровізіонованого працівника втрачає чинність у разі настання обставин, описаних у статті 4, пункті 4, або після його смерті.

Стаття 8.

Право на отримання провізії починається з першого дня місяця, наступного за місяцем звільнення зі служби.

Стаття 9.

Вдови, що залишилися по постійних працівниках, та сироти шлюбні та узаконені (легітимовані), отримують одноразову допомогу або сталу провізію відповідно до норм, викладених нижче, за умови, що працівник мав право на отримання провізії або отримував її на момент смерті.

 Стаття 10.

Вдова не має права на допомогу або забезпечення, якщо:

а) шлюб було укладено з провізіоністом,

б) якщо подружнє життя було юридично розірвано без зобов’язання чоловіка утримувати дружину.

Діти, що залишилися від шлюбу, укладеного провізіоністом, не мають права на забезпечення сиріт.

 Стаття 11.

Право на отримання допомоги або провізії вдові або сироті припиняється у разі:

a) смерті вдови або сироти, станом на останній день місяця, в якому настала смерть;

b) досягнення сиротою 18-річного віку або дострокового шлюбу;

c) вдова або сирота засуджена за кримінальний злочин остаточним рішенням суду, і це засудження призводить до втрати права на допомогу по вдові або сироті.

Стаття 12.

Провізії виплачуються працівникам, вдовам та сиротам щомісяця авансом.

 Стаття 13.

Постійному працівнику солеварні, тривала нездатність якого заробляти на життя наступила через старість або хворобу, належить місячна провізія: після завершення 10 років служби – 40% від суми, що дорівнює сім десятих (7/10) тридцятикратної поточної базової шихтової (денної) оплати праці за попередній місяць, того рівня оплати, до якої його востаннє було віднесено. Ця сума збільшується з кожним наступним роком стажу до 35 років на два і чотири десятих відсотків (2,4%), причому частини року, що перевищують шість місяців, вважаються повним роком.

Провізія постійного працівника солеварні після завершення 35 років стажу досягає 7/10 тридцятикратної поточної базової шихтової (денної) оплати праці за попередній місяць, того рівня оплати, до якої його востаннє було віднесено. 

`Стаття 14

Одноразова допомога (стаття 2) становить 75-кратну (сімдесяти п’яти кратну) плату денну (шихтову).

Стаття 15.

Провізія вдови становить 50% (п’ятдесят) від провізії, яку померлий чоловік отримував або на яку мав право на момент своєї смерті.

Провізія сироти на кожну дитину становить:

a) половину провізії вдови, якщо вдова померла, або на момент смерті чоловіка вона не мала права на провізію вдови, або пізніше втратила це право;

b) одну чверть провізії вдови, якщо вдова жива і мала право на комісію на момент смерті чоловіка.

Загальна сума допомоги сиротам, незалежно від кількості дітей, не може, ні окремо, ні в поєднанні з допомогою вдові, перевищувати суму допомоги, яку померлий працівник фактично отримував або на яку він чи вона мав би право на момент смерті.

Допомога вдові працівника, який помер під час виконання службових обов’язків, становить 50% від одноразової допомоги (стаття 14), на яку померлий працівник мав би право на момент смерті.

Допомога в тому ж розмірі буде надана нероздільно сиротам віком до 18 років за умови, що вдова померла, втратила право на неї або відмовилася від права на неї на користь сиріт.

Стаття 16.

Вдовам та сиротам працівників, які померли внаслідок нещасного випадку, отриманого внаслідок або під час виконання своїх обов’язків, виплачуються провізія або допомога (стаття 15) у подвійному розмірі, але загальна сума провізії вдовам та сиротам або провізії сиротам не може перевищувати розміру провізіії, яку померлий отримав би після 35 років служби за його наявного ступеня оплати, або розміру одноразової допомоги, зазначеної у статті 14.

Рішення про призначення допомоги у цих випадках приймається відповідним вищим органом влади за погодженням з Міністерством фінансів.

Стаття 17.

Вдова працівника, який помер на чинній службі, має право, крім виплат, передбачених статтями 15 та 16, на посмертну допомогу у розмірі 25 (двадцяти п’яти) денних (шихтових) заробітків, останніх отриманих померлим. Посмертна допомога по спровізіонованому працівнику виплачується у розмірі місячної провізії. Вдова може отримати посмертну допомогу лише в тому випадку, якщо вона проживала з чоловіком у шлюбних стосунках на момент його смерті. Посмертна допомога в тому ж розмірі виплачується законним та правомочним сиротам за умови, що мати не проживала з ним у шлюбних стосунках на момент його смерті або померла раніше. За відсутності вищезазначених членів сім’ї, допомога у разі смерті такого ж розміру може бути призначена також більш далеким родичам або іншим особам для покриття фактично понесених та доведених витрат на лікування та похорон, якщо померлий не залишив достатньо рухомого або нерухомого майна.

Стаття 18.

Провізіоністи (вдови або сироти), які шахрайським шляхом, шляхом введення в оману органів влади, отримали провізію, одноразову допомогу у разі смерті або суму, що перевищує ту, що передбачена положеннями цього статут, втрачають право на ці виплати.

Це положення жодним чином не зменшує кримінальну відповідальність, передбачену чинним законодавством.

 Стаття 19.

Провізіоністи (вдови, сироти) колишніх анексованих держав, останнє місце служби яких було на території, що нині належить Польській Речі Посполитій, отримають, за умови наявності польського громадянства, провізію у розмірі 75% (сімдесяти п’яти), розраховану відповідно до норм статті 13 або статті 15.

Стаття 20.

Цей статут комісії набирає чинності 1 березня 1924 року, і водночас припиняє діяти статут провізійний для салінарних робітників від 1922 року.