Дослідник герменевтики культурного ландшафту В.Л. Каганський стверджує, що культурний ландшафт, – крім самостійної сутності і цінності, надає особливе поле, екран, проекцію, на яких чітко спостережувані соціальні суб’єкти та процеси, хоча б їх поведінку і соціальні практики не мали до ландшафту зовсім ніякого відношення. З його слів ландшафт – арена, місце дії. Дивлячись на ландшафт і навіть обмежуючись тільки одним лише ландшафтом, ми можемо досить багато дізнатися про інші сутності, як традиційно з ландшафтом пов’язаних, так і не пов’язаних з ним зовсім. Це як читання суспільства по ландшафту, коли з малих деталей набираються основи для серйозного судження про країну, її конструкцію, її структурні зміни.

І от чи не може бути так, що доля будівлі долинської солеварні, як і інших в цьому регіоні, вказують саме межу цивілізацій, описаних А. Тойнбі. (https://sites.google.com/site/turistiprikarpattat2/мандрівки-галичиною-ii/долинська-солеварня-частина-іі)

Десь тут проходила і проходить межа, яка згідно класифікації Тойнбі розділяє західну і православну християнську цивілізації. Межа на то і є межа, щоб показувати, фіксувати відмінності, різну поведінку і різні соціальні практики. В нашому випадку, після пересування державного кордону, відбувається відновлення межі і утилізація, в більшості випадків стихійна, попереднього культурного ландшафту до стану “сміття”. В будівлю, яка завжди була зачинена і, кажуть, навіть охоронялась, ще можна обережно зайти, подивитись залишки від кафельних печей, плитки на підлозі, фрагменти розпису на стінах.

В таких випадках більш везе будівлям, які продовжували використовуватись в якійсь діяльності, господарській чи ще якійсь. Такі, як житлові будинки тих часів, збудовані для персоналу солеварні. Того дня я також відвідав територію, яку займала радянська військова частина, т.з. долинський хімбат. Я був приписаний до тієї частини, проходив періодично там підвищення “військової кваліфікації” і навіть брав участь в зимових військових навчаннях. (https://dutchak.pp.ua/blog/dozor-86/). Сьогодні збереглась і використовується будівля, де був штаб частини і спальні приміщення. За часів Австро-Угорщини там був місцевий суд. Після ДСВ приміщення суду пристосували під казарму військової частини. У 2002 році військову частину ліквідовано. У 2005 році в даному приміщенні, після капітального ремонту працював Долинський районний суд Івано-Франківської області. Потім суд забрали і я не дуже зрозумів що там сьогодні. Далі на цій території зберігся корпус медпункту, руїни стін їдальні, одного з гаражів, склад. Плац, навколо якого були гаражі і бокси, сьогодні це тільки залишки фундаментів, зарослих чагарниками. Ну і далі, слідів вже не залишилось — були огорожені колючим дротом поля, вщент забиті новою технікою хімічних військ. Там було все — техніка для дезактивації і знезараження місцевості, військової техніки і персоналу, техніка для розвідки рівнів радіаційного і хімічного зараження, техніка для засічення ядерних вибухів…

Серед сміття можна знайти упаковки солі Болехівського сільзаводу

Житлові будинки персоналу солеварні

46-й окремий батальйон хімзахисту (32233)