Під час недовгого перебування в Моршині я спробував доповнити свою історію солеварень описом сьогоднішньої господарки моршинських курортів. На змістовний опис я не претендував. Та господарка є типовою ланкою українського капіталізму і, як і більшість ланок, це є суміш лукавства, напівправди, при якій повна правда в цілях виживання завжди приховується як від державних органів чи конкурентів, так і від споживачів тих курортних послуг. Моршин, як і решту солеварень що використовують чи використовували соляні джерела, розташований в тій описаній в наукових працях соленосній провінції Передкарпатського прогину чи прикарпатській соленосній зоні. Міоценовій соленосній товщі, яка має потужність до 2000 м, місцями виходить на поверхню. З нею пов’язані як родовища кам’яної солі, так і родовища калійних солей, часто великого промислового значення (Калуське, Стебницьке, Старунське та ін.). Запаси цієї провінції становлять 30–40 млрд т, а сумарні розвідані запаси становлять понад 2,5 млрд т. Солі цього району комплексні, калійно-магнієві і в основному сульфатні, що є особливо цінними для сільського господарства і хімічної та металургійної промисловості.

Курортна господарка відрізняється від вже знайомої мені господарки солеварень і гуляючи у вільний від процедур час по навколишніх лісах та полях, відвідуючи місцеві базари та аптеки, я пробував зв’язати ті мною бачені соляні джерела, соляні свердловини чи колишні виробничі будівлі з доступними в мережі польськими архівами, курортними радянськими брошурами, сучасною інформацією з інтернету. В місцях, які відвідував, спілкувався небагато і на лишні питання відповідали неохоче, на відхилення бесіди від теми “купи-продай” іноді реагували вороже і агресивно. Здогадувався, що очевидно по такій схемі проходила б і розмова з адміністрацією закладу, якщо б намагався зрозуміти шляхи отримання головного курортного лікувального засобу – моршинської ропи. Тому і навіть не пробував.

Як і у більшості солеварень, соляна історія Моршина починалась з королівських привілеїв, з виварювання солі, яка згодом, через невдачі з видобутком солі, стала історією бальнеологічного курорту. На початках покажу цікавий і перекладений мною фрагмент історичного нарису професора історії медицини Львівського університету доктора Вітольда Зембіцького “МОРШИН. Місто — Саліни — Курорт”. Нарис видавася окремою брошурою а також був опублікований у виданні “Космос”, присвяченому XV з’їзду польських лікарів і натуралістів, який проходив 4-7 липня 1937 року в м.Львові.

САЛІНИ.

У всіх записах XV та XVI століть до 1538 року Моршин постає як місцевість, яка нічим не відрізняється від інших, сусідніх. Записи про соляні джерела з’являються лише в першій половині XVI століття, спочатку у вищезгаданому привілею 1538 року. Того року, 21 травня, король Польщі Сигізмунд I надав Станіславу Браніцькому та його дружині Анні, спадкоємцям села Долге та Моршин, право утримувати соляних вікон, видобувати та виварювати сіль, а також продавати її ¹¹).

¹¹) Tekst przywileju podany jest w dziele Hieronima Łabęckiego, Górnictwo w Polsce, Warszawa 1841, t. II, str. 244, na podstawie wpisu z Metryki Koronnej. Zawiera jednak liczne błędy. Reprodukuję go tu po skolacjonowaniu, dzięki uprzejmości Dyrekcji Archiwum Głównego Akt Dawnych w Warszawie, przez p. Adama Wolffa. Zob. Dodatek Nr. 1.

Zaznaczam, że nazwisko właściciela gruntu i przywileju pisane jest w aktach rozmaicie: Braniecki, Branecki, Branicki (w przywileju Branyeczki). Por. Herbarz Bonieckiego , t, II, str. 97 i dalsze. — O treści przywileju wspomina prospekt morszyński z r. 1880 (bardzo zręcznie i umiejętnie zredagowany), potem powtarzają wiadomość późniejsze prospekty i prace, Morszynowi poświęcone.

¹¹) Текст привілею наведено у праці Hieronima Łabęckiego, Górnictwo w Polsce (Ієроніма Лабенцкого «Ґурніцтво в Польщі»), Варшава 1841, том II, с. 244, на основі запису в Коронних метриках. Однак він містить численні помилки. Відтворюю його тут після звірки, люб’язно наданої паном Адамом Вольфом з Дирекції Центрального архіву історичних записів у Варшаві. Див. Додаток № 1.

Хотілося б зазначити, що ім’я власника землі та привілею в записах пишеться по-різному: Braniecki, Branecki, Branicki (у привілеї Branyeczki). Див. Herbarz Bonieckiego, том II, с. 97 і наступні. — Зміст привілею згадано в моршинському проспекті від 1880 року (дуже вміло та майстерно відредаговано), а потім повторено в пізніших проспектах та працях, присвячених Моршину.

Коронна метрика – Коро́нна ме́трика (Ме́трика Королі́вства По́льського, пол. Metryka Królestwa Polskiego, лат. Metrica Regni Poloniae) — книга реєстрації виданих у Польському Королівстві нормативних актів, документів чи здійснених для потреб юридичних або фізичних осіб публічно-правових актів. Велася у державній канцелярії. У широкому розумінні під Коронною метрикою розуміють державний архів, де зберігалися всі акти, видані королем Польщі чи сеймом. Як архів Коронну метрику поділяли на велику, повну (під контролем і на зберіганні у канцлера) та малу, якою відав підканцлер. (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0)

Привілей дозволяв два «вікна»: одне в Долгому, інше в Моршині.

Тут слід уточнити, що всі викопні продукти були власністю правителя, належали до регалій, у цьому випадку так званих гірничих регалій. Однак, оскільки правитель не міг самостійно експлуатувати всі копальні, щоб уникнути застою в економічній роботі, приватним особам було надано дозвіл на експлуатацію певного продукту або на власній землі, або (за відповідну плату королю) по всій державі ¹²).

Але тоді як королівські саліни, які називалися соляними жупами (від zuppa, соляне вікно, salis fenestra), розділені на чотири великі господарства, були значними економічними одиницями, то приватні саліни, невеликі за розміром, виробляли сіль для власних потреб або потреб найближчого оточення, оскільки привілеї заздалегідь обмежували їхнє виробництво, щоб усунути конкуренцію з королівськими жупами, та встановлювали кількість так званих панві або вікон ¹³). Приватних вікон налічувалося сім на всій території держави у 15 столітті та першій половині 16 століття ¹⁴).

Приватні підприємства були зосереджені переважно на галицькій землі, тоді як королівські – на перемишльській землі. Але і на галицькій король також мав багату калуську жупу, мав і на львівській землі долинську (повіт Жидачів). Королівські жупи здавались в оренду приватним особам. Наприклад, Казимир IV Ягеллончик здав перемишльські жупи в оренду Єжи Морштину ¹⁵).

¹²) Por. Dicker Józef, Górnictwo na Rusi Halickiej w XV i pierwszej połowie XVI w., Przemyśl, nakł. a., 1924, str. 3—4.

¹²) Див. Юзеф Дікер, Гірництво на Русі Галицькій у XV та першій половині XVI століття, Перемишль, наклад a., 1924, с. 3—4.

¹³) Ibidem, str. 6—7. (там же)

¹⁴) Ibidem, str. 15. Tabliczkę podaję podług Dickera, z dokonaną korektą, gdyż zawierała błędy w nazwach miejscowości i powiatów.

¹⁴) Там же, наводжу таблицю згідно з Дікером, з виправленнями, оскільки вона містила помилки в назвах міст і округів.

¹⁵) Por. Łabęcki , o. c., I, str. 159; por. też Osuchowsk i Wacław, Gospodarka solna na Rusi halickiej od XVI do XVIII w., Lwów 1930. (Pam. hist.-prawny pod red. Dąbkowskiego, t. VIII, z. 4).

¹⁵) Див. Лабенцкі, o. c., I, с. 159; див. також Осуховськ і Вацлав, Соляне господарство на Галицькій Русі з XVI по XVIII століття, Львів 1930. (Історична та юридична брошура, за редакцією Домбковського, т. VIII, № 4).

	Місцевість	Повіт	Рік	Власник	Джерело
1	Пістинь і Уторопи	косівський	1367		Łabęcki II, 100
2	Гвіздець	коломийський
3	Старуня	богородчанський
4	Березів	коломийський
5	Лука	калуський
6	Долге і Моршин	стрийський	1538 1541	Браніцькі Браніцькі	Łabęcki II, 244 AGZ. XIX. Poz. 3074 Metryka Koronna
7	Котов		XVI w.

Австрійський уряд розділив усі так звані русинські жупи на три інтендатури, що знаходилися в Самборі, Делятині та Коломиї. Долинська була включена до складу самбірської, з дирекцією в Долині. До них належали солеварні Долини, Новиці, Слободи-Рахині, Рожнятова, Струтина, Тужиліва, Болехова, Тисова та Лисовичів ¹⁶).

Деталі видобутку солі родиною Бранецьких невідомі. Також нам невідомо, чи численні подальші суперечки навколо міст Долге та Моршин також мали на меті підземні скарби цих околиць.

Чи Бранецькі викопали обидва “доли”, які їм дозволяв привілей з 1538 року, також невідомо.Точне місце розкопок родини Бранецьких, дозволених грамотою 1538 року, невідоме. Однак в актах існує детальна згадка про діл, викопаний в Моршині.

21 квітня 1541 року підкоморський суд львівський та перемишлянський проводить розмежування маєтків Мельхіора (Мальхера) з Паньова, старости жидачівського ¹⁷), та Катажини Бранецької, пані зі Станкова. Межа проходила від місця, де річка Бережанка впадає в річку Бжезьницю, берег якої, з боку маєтку Лисовичі, належить Станкові, Долгому та Моршину.

Підкоморський суд — становий шляхетський суд у Правобережній Україні для розгляду межових земельних справ. Встановлений за Литовським статутом 1566. Справи в цьому суді вирішував один суддя — підкоморій, який спочатку призначався великим князем, а з 1588 шляхта повіту обирала чотирьох кандидатів на цю посаду, з яких великий князь призначав підкоморія. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%83%D0%B4

¹⁶) Por. Piestrak Feliks, Szkic monograficzny salin doliniańskich, Lwów 1907, str. 25. Autor cytuje też pewną starą legendę z X wieku, wedle której owce odkryły sól, wydobywającą się na powierzchnię ziemi i to miało dać początek salinom doliniańskim (str. 1—8). (¹⁶)

¹⁶) Див. П’єстрак Фелікс, «Долинські саліни. Монографічний нарис», Львів 1907, с. 25. Автор також цитує давню легенду X століття, згідно з якою вівці виявили сіль, що виривалася з-під поверхні землі, і це мало дати початок долинським салінам (с. 1—8).

¹⁷) Był to zapewne syn Wacława z Paniowa (Parnowskiego, wzgl. Paniewskiego) starosty żydaczowskiego, ożenionego z Bierecką. Sam miał 2 synów Kaspra i Malchera. Niesiecki , t. VII, str. 243.

¹⁷) Він, ймовірно, був сином Вацлава з Панєва (Парновського, або Панєвського), старости жидачівського, одруженого з Берецькою. У нього самого було двоє синів, Каспер і Мальхер. Niesiecki, т. VII, с. 243.)

Суд вирушив на вершину гори (summitatem montis) поблизу долу, в якому є соляне джерело (torens salis) і де збудоване вікно (fenestra) для солеваріння (pro coquendo salis). Цей діл з вікном належали, як зазначалося, маєткам Станків, Долге, Моршин, Фаліш та Стрілків вищезгаданої Катажини Бранецької ¹⁸).

Варто зазначити назву, дану Моршину в деяких документах цієї епохи, а саме повторюваний термін “merica Morszyn” ¹⁹).

Коли і чому Бранєцькі або їхні наступники відмовилися від виробництва солі, невідомо. Існує припущення, що причиною відмови від виробництва були хімічні сполуки, які було важко відокремити від власне кухонної солі (сіль гірка) ²º).

¹⁸) AGZ. XIX, poz. 3074.

¹⁹) Rzeczownik „merica” nie ma ścisłego znaczenia. Oznacza miejsce zalesione, zarośnięte, raczej pokryte krzakami, niż wysokopiennym lasem. Można wnosić, że w czasie, o którym mowa, Morszyn stanowił wprawdzie osobną jednostkę, ale nie był wsią, tylko takim terenem zarośniętym. O znaczeniu nazwy „merica” por. m. i. Vademecum dla historyków itd., ed. Wierzbowski , Warszawa 1908. Natomiast nie może merica oznaczać kopalni, ani żadnego innego pojęcia górniczego. Por. też Łabęckiegio, Słownik górniczy, Warszawa 1868.

¹⁹) Іменник “merica” не має точного значення. Він позначає лісисту, зарослу місцевість, вкриту радше кущами, ніж високими деревами. Можна припустити, що в той час Моршин справді був окремою одиницею, але не селом, а зарослою місцевістю. Про значення назви “merica” див., серед інших, Vademecum dla historiaków та ін., ред. Wierzbowski, Варшава 1908. Однак, merica не може позначати копальню чи будь-який інший гірничодобувний термін. Див. також Łabęckiego, Słownik górniczy, Варшава 1868.)

²º) Por. Korczyński Edward, O zdrojach morszyńskich itd., Rzecz przedstaw. na pos. Komisji baln. Tow. Lek. Krak. 9. V. 1882, Gazeta lekarska 1882. O sposobie warzenia soli zob. Rutkowski Jan, Z dziejów żup ruskich, druk. w Księdze pamiątkowej ku czci Oswalda Balzera, Lwów 1925.

²º) Див. Корчинський Едвард, Про джерела Моршина тощо, Звіт, представлений на засіданні Бальнеологічної комісії Медичного товариства, Краків, 9 травня 1882 р., «Медичний вісник», 1882. Про метод видобутку солі див. Рутковський Ян, Про історію руських соляних жуп, надруковано в Пам’ятній книзі на честь Освальда Бальцера, Львів, 1925.

Може бути, що шукали більш підходяще джерело, оскільки, як ми побачимо, в районі Моршина збереглося кілька старих, покинутих отворів. Який з них є першим історичним “вікном” родини Бранецьких, важко сказати з упевненістю. Однак, ймовірно, це сьогоднішній “Боніфацій”. На це вказує розташування, яке відповідає сучасним описам (див. виноску 18), та стара назва цієї частини лісу, а саме назва “Банні”, яка безсумнівно походить від “бані” і означає копальню, або копальні ²¹). Хоча на тій самій ділянці було знайдено два інших, досі закопаних вікна ²²), їх розташування зовсім інше і не відповідає опису 1541 року.

²¹) „Bania” ma różne znaczenia: bańka, baniak (naczynie), dynia, tykwa (owoc), kopalnia (węgierskie banya). Na Rusi wreszcie „bania” znaczy łaźnia. Brückner (Słownik etymologiczny, str. 14) odrzuca pokrewieństwo ruskiej „bani” z romańskimi nazwami bein, bagon, oznaczającymi kąpiel (łacińskie balneum). Wywodzi, że bania znaczyło pierwotnie dół, dołek, (co tłumaczyłoby też nazwę kopalni), do dołu w ziemi zrobionego właził Słowianin (stąd łaźnia), a od dołu przezwano wszelką pękatość, od dyni bańkę i kopułę. Węgierska nazwa pożyczona jest od Słowian. Gzy nazwa części lasu morszyńskiego „Banny” to zreformowana liczba pojedyncza, czy też jest to liczba mnoga od „banna” (zam. bania), jest niejasne. Niewątpię jednak, że nazwa ta pochodzi od wykopanych w tym miejscu „okien” kopalnianych. Nadmienię jeszcze, że w dawnych czasach żupy nazywano też baniami (Bania o tylu a tylu oknach). Por. m. i. Osuchowski , o. c., str. 11.

W sąsiedztwie Morszyna istnieje także wieś, zwana Banią .

²¹) “Баня” має різні значення: bańka, baniak (посудина), диня, гарбуз (плід) та копальня (угор. banya). Нарешті, в Русі «bania» означає лазня. Брюкнер (Етимологічний словник, с. 14) відкидає зв’язок русинського “bania” з романськими назвами bein, bagon, що означає ванна (лат. balneum). Він стверджує, що bania спочатку означало dół, dołek – отвір, заглиблення – (що також пояснювало б назву копальня), слов’янин залазив у отвір у землі (звідси лазня), а від долу походила назва будь-якої опуклої речі, від дині походить назва “bańka” (бульбашка) та kopułę “купол”. Угорська назва запозичена у слов’ян. Чи є назва частини Моршинського лісу «Banny» переформульованою одниною, чи множиною від “banna” (вимовляється «bania»), незрозуміло. Однак не маю жодних сумнівів, що ця назва походить від копальняних “вікон”, викопаних тут. Слід також зазначити, що в давнину жупи також називали банями (баня з такою кількістю вікон). Див. М. І. Осуховський, o. c., с. 11.

Поблизу Моршина також є село під назвою Баня.)

²²) Nazwane po oczyszczeniu: Magdaleną i Bronisławem. Leżą one niżej niż „Bonifacy”, o którym mówi wspomniany dokument, że trzelba go było szukać na wierzchołku góry.

²²) Названі після очищення: Магдалина та Броніслав. Вони лежать нижче за «Боніфація», якого, згідно з вищезгаданим документом, потрібно було шукати на вершині гори.

НАЗВА МІСЦЕВОСЦІ.

Можливо, що етимологія назви Моршин також пов’язана із соляними джерелами. Цей зв’язок може бути двояким. Коротко обговорюючи історію Моршина у Львівському медичному товаристві ²³), я припустив, що назва може походити від прізвища Морштин. Фонетична схожість особливо вражає. Зміна в написанні, пропускання літери «т», можливо, була помилкою або спрощенням вимови.

²³) Dnia 19 maja 1933.

Коли я зрозумів, що Морштини з’являлися в цій місцевості дуже давно як орендарі руських жуп, ця обставина навіть здавалася підтверджуючою цю гіпотезу.²⁴). Тим не менш, я не можу підтримати її, якщо немає додаткових ознак зв’язку Морштинів саме з територією Моршина. Потрібно бути дуже обережним, висуваючи аргументи щодо походження назв. Написання назви Моршин у найдавніших записах справді змінне (Morschin, Morsin, Morsyn, Morszyn), але воно ніколи не містить літери “t” (Morsztyn). Інша можливість — зв’язок назви Моршин з властивістю землі, а саме властивістю murszenia – розпад, zmurszenia – гниття (те саме, що й butwienia – гниття). Слово mursz означає гниття і походить від німецького “morsch” з тим самим значенням.²⁵).

²⁴ ) Nazwisko Hornstein, Morstein, Morsten itp. pisane, pojawia się w dokumentach w XIV wieku. Pochodzą z Niemiec, później piszą się Morsztynami (Niesiecki) . Piotr Hornstein civis sanclecensis wymieniony w dokumencie z r. 1396. (AGZ. IX, str. 5). W r. 1459 Jerzy Morsten, obywatel krakowski i żona jego Magdalena, otrzymują od Kazimierza Jag. dzierżawę żup Wielickich, Bocheńskich i ruskich:

²⁴ ) Прізвище Горнштайн, Морштейн, Морстен тощо написане, появляється в документах XIV століття. Вони виникли в Німеччині, пізніше отримали назву Морштин (Нієцький). Пйотр Горнштайн, civis sanclecensis, згадується в документі 1396 року (AGZ. IX, с. 5). У 1459 році Єжи Морстен, громадянин Кракова, та його дружина Магдалена отримали від Казимира Ягеллончика в оренду жупи у Величці, Бохні та русинські:

…Casimirus rex Georgio et Magdalenae conjugibus Morsten, civibus cracoviensibus, zuppas Vielicenses et Bochnenses, Premisliensem (Blonye), Samboriensem (Jaschenycza) et Sanocensem (Tyrawa) ad decursum 3 annorum pro 4300 marcis arrendat” (Wierzbowski , Matricularum Regni Pol. Summaria. Pars I. 1447—1492, Warszawa 1905). — W r. 1462 ponowna dzierżawa, ale tylko na rok i to za sumę 16.000 m (ibidem). — W r. 1469 Jerzy Morstein nazwany żupnikiem: „Jan Bohun z Dunoszy sędzia i Jan z Pielgrzymowic podsędek, ziemscy krakowscy, poświadczają, że król wyznaczył roki sądowe niejakiemu Ligęzie z Bobrek i Jerzemu Morsteinowi żupnikowi”. (AGZ. VI, str. 108). Morstein nazwany tu: Georgius Morstein, salis utriusque supparius, videlicet et Russiae. — W r. 1474 Jarosz Hornstein invenis de Cracovia, wymieniony wśród rajców lwowskich (AGZ. VII, str. 134).

(roki sądowe, w dawnej Polsce termin, w którym dany sąd (ziemski, wiejski, miejski) działał w określonym z góry miejscu i czasie)

…Casimirus rex Georgio et Magdalenae conjugibus Morsten, civibus cracoviensibus, zuppas Vielicenses et Bochnenses, Premisliensem (Blonye), Samboriensem (Jaschenycza) et Sanocensem (Tyrawa) ad decursum 3 annorum pro 4300 marcis arrendat» (Wierzbowski, Matricularum Regni Pol. Summaria.Pars I. 1447—1492, Warsaw 1905 — У 1462 р. була видана ще одна оренда, але лише на один рік і на суму 16 000 м (там само) – У 1469 році Єжи Морштейн був призначений жупником: «Ян Богун з Дуноші, суддя, і Ян з Пєлґжимовіце, заступник судді, землевласники краківські, засвідчують, що король призначив roki sądowe якомусь Ліґензі з Бобрек і Єжи Морштейн, жупнику”. (AGZ. VI, стор. 108). Морштейн тут названий: Georgius Morstein, salis utriusque supparius, videlicet et Russiae. — У 1474 р. Ярош Горнштайн invenis de Cracovia, зазначений серед львівських радників (AGZ. VII, стор. 134).

²⁵) Brückne r Aleksander, Słownik etymologiczny, str. 14.

=============================================================

З 1538 року по 1876 рік Моршин переходить від одного землевласника до іншого, як невелике село з лісовими і орними ділянками землі. І історія курорту починається в 1876 році село Моршин в околицями переходить у володіння Львівського купця Боніфація Штіллера. Хоча ця купівля ні в якій мірі не була зв’язана з мінеральними джерелами Моршина.

Далі інформація з Вікіпедії. У 1875 році з будівництвом через Моршин залізниці Стрий — Станиславів життя міста значно пожвавилось. Тогочасний господар маєтку в Моршині купець Боніфатій Штіллер — за походженням німець — привертав увагу людей до живописної місцевості, з якою тепер було добре сполучення. У газетах за 1877 рік було розміщено повідомлення про те, що в Моршині відкривається кліматичний курорт для хворих туберкульозом легенів.

Запрошені Штіллером лікарі В. Пясецький та С. Дзіковський розпочали організацію в Моршині клімато- і водолікування на кшталт західних курортів, котрі були на той час досить модними. В травні 1878 року С. Дзіковський доповідає про можливість організації курорту в Моршині на засіданні «бальнеологічної комісії» в Кракові. Лікар Лютостанський, котрий провів інспекцію Моршина, розповідає про наявність на курорті приміщення на 12 ванн, трьох житлових приміщень для приїжджих, дерев’яного водопроводу. Також він звертає увагу на три джерела з гірко-соленою водою. 1878 рік став роком першого офіційного лікувального сезону з відкриттям «Закладу для лікування грудних захворювань». З того часу мінеральні води джерел Моршина стають предметом вивчення. Перший хімічний аналіз ропи джерела № 1 опубліковано професором Львівського університету В. Радзішевським в 1881 році.

У 1879 році очищено та впорядковано два шахтні колодязі, котрі названо іменами власника курорту Штіллера та його дружини — джерела «Боніфатій» та «Магдалина» (нині джерела № 1 та № 2). Очевидно, через те, що останні дідичі записали в заповіті пункт, у якому всі права власності на їх маєтки у Моршині переходили на «Товариство лікарів галицьких».[4] В цьому ж році виявлено ще одне джерело, котре дає ультрапрісну воду — джерело Матері Божої, або джерело № 4. Одночасно в околицях Моршина знайдена торфяна грязь — «боровина».

Курортний сезон 1880 року відкрився з новою назвою — «Лікування мінеральними водами та грязями». Воду мінеральних джерел почали застосовувати для ванн, а торф’яну грязь — для грязевих ванн та аплікацій. Моршин став бальнеогрязевим курортом.

У 1880—1881 роках були зроблені перші спроби внутрішнього вживання вод джерела «Боніфатій», які, очевидно, виявились успішними, тому що з 1883 року ця вода продавалась в пляшках.

Моршин став відомим, про нього знали не тільки в Австро-Угорщині, а й за її межами. В рекламних проспектах, що виходили перед Першою світовою війною, Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом» (тепер Карлові Вари). Про лікувальні властивості моршинської ропи в ті роки писали багато дослідників, прирівнюючи її з водами відомих тоді німецьких, угорських та чеських курортів. Моршинська ропа експортувалась в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни.

=============================================================

В 1934 році згідно брошури “Моршин: єдине джерело гіркої води в Польщі“(https://polona.pl/preview/39a09e0b-c4a6-484d-9402-9cf560cba2ed) на курорті використовували наступні вироби:

===============================================================

Найближчою до цієї брошурки описом методів лікування та застосованих виробів, є радянська, випущена в 1959 році – Ф. Горбенко – С. Пилькевич – Курорт Моршин – Київ: ДЕРЖМЕДВИДАВ УРСР – 1959 – тир. 20 тис. (https://drive.google.com/file/d/1BBv7l3wP-eugAJiPDa8mPg593WNGzyh7/view)

ФРАГМЕНТИ З БРОШУРИ

Ропа з джерела № 1 (колишнє джерело «Боніфацій»), що знаходиться на відстані 1 км на схід від курорту, накачувалась у водонапірні баки, розташовані поблизу джерела. Звідси підземними трубами ропа самопливом надходила в бювет, у верхній частині якого ропа розбавлялась прісною водою (в п’яти різних пропорціях) і підігрівалась. Приготовлена таким чином лікувальна вода в міру потреби поступала трубами в нижню частину грибка, де відбувалась видача води. Тут труби підводились до прилавків для видачі води і закінчувались кранами. Кожною трубою подавалась мінеральна вода різної концентрації і різної температури.

Способи лікування мінеральними водами і грязьовими ваннами (частота і години приймання води чи ванн, температура води чи грязьової ванни, тривалість ванни і т. д.) у кожного приватно практикуючого лікаря були різними і тримались у секреті. Зрозуміло, що це перешкоджало успішному вивченню лікувальних факторів курорту і було причиною майже повної відсутності опублікованих праць та інших друкованих джерел з цього питання.

Моршин лежить у невеликій синкленальній западині (центральна частина переднього Карпатського прогину), в районі поширення Прикарпатської соленосної товщі міоценової формації.

Соленосні шари являють собою поклади кухонної солі і соленосних жирних глин, вкритих четвертинними і дилювіальними відкладеннями. Разом в покладами кухонної солі, тут зустрічаються інші солі: мірабіліт (глауберова сіль — Na2SO4 ·10H20), полігаліт (2CaSO4· MgSO4 ·K2SO4 · 2H2O), карналіт (КСІ · MgCl ·6Н2О) та інші солі, які мають істотне значення у формуванні хімічного складу води Моршинських джерел. В районі Моршин і безпосередньо на території курорту є три водоносних горизонти. Перший водоносний горизонт йде вверху вниз, залягає на глибині 1-3 м (в алювіальних відкладеннях), живиться за рахунок атмосферних і талих вод. Вода цього водоносного горизонту містить в собі незначну кількість розчинених солей – 0,15-0,2 г на літр (слабомінералізована), а за хімічним складом, в основному, гідрокарбонатнокальційова. В тих місцях, де така вода виходить на поверхню, утворюються слабомінералізовані джерела (джерела прісної води). Таким є джерело № 4 (колишнє джерело «Матка Боска»), з якого вода самопливом витікає на поверхню. Вода з першого водоносного горизонту використовується для побутових і технічних потреб курорту. Другий водоносний горизонт залягає на глибинах 3-18м у лесових суглинках і сірих піщаних глинах частково з гіпсом. Вода цього горизонту містить в собі 5-10 г солей на літр води (середня мінералізація) і завдяки проходженню по гіпсоносних породах має в своєму складі переважну кількість сульфатів і кальцію. Саме таку воду й беруть з джерела № 3 («Людмила»). Третій водоносний горизонт залягає, звичайно, глибше. Але, завдяки значним зрушенням порід соленосних сланців, залягання вод третього водоносного горизонту може бути виявленим на різних глибинах. Води цього горизонту мають різний хімічний склад і різну мінералізацію (до 400 г на літр). З цього водоносного горизонту і живляться джерела № 1 (колишне «Боніфацій» і № 2 («Магдаліна»).

Місцевість характеризується пологим рельєфом, розсіченим ярами та балками, покритими хвойним лісом впереміжку з листяним. Через Моршин протікає гірська річка Березниця, яка поділяє його на дві частини. Ліворуч рівнина, на якій розташований курорт, праворуч – височина, покрита хвойним лісом впереміжку з листяним; тут містяться джерела № 1, 2, 3 та мінзавод, який випускає гірку сіль і натуральну гірносолону ропу джерела № 1.

Водогрязелікарня відпускає грязьові аплікації з торф’яної грязі і мінеральні ванни різної концентрації з ропи джерел № 1 і 2. Є кабіни для приймання штучних вуглекислих, хвойних, кисневих та радонових ванн. У спеціальному приміщенні загальнокурортного бювету виготовляється кілька номерів лікувальної води («Моршинки») різної концентрації, температури та хімічного складу (з ропи джерела № 1). «Моршинка» трубами подається у питтєвий павільйон, де над кожним краном є надпис – номер і температура води. Тут її відпускають хворим.

На курорті є мінзавод, де взимку шляхом виморожування ропи джерела № 1 виробляється лікувальна сіль («Гірка сіль»). Цю сіль продають на курорті і аптеках країни. На мінзаводі є цех обробки і розливу ропи з джерела № 1, яка відпускається хворим, що від’їздять. Одного літра цієї ропи досить для місячного курсу лікування в домашніх умовах.

==============================================================

Моршинська ропа зустрічає зразу в місті

Сьогоднішню свіжу інформацію про джерела Моршина можемо показати з інформаційно-аналітичного, культурно-просвітницького порталу https://spadok.org.ua. в матеріалі за 13.03.25, який так і називається – “Цілющі джерела Моршина”.

Всього в Моршині нараховується три мінеральних джерела – №1, №6 і №4. Джерело №1, його ще називають “Боніфацій”, представлене у вигляді шахтного колодязя завглибшки 50 м, який закріплено за допомогою дерев’яного зрубу 2х2 метри. Сам колодязь збудували ще в ХVI-XVII столітті з метою видобутку солі. А з лікувальною метою його використовують з 1878 року. Джерело “Боніфацій” є гідрологічною пам’яткою природи місцевого значення та знаходиться на площі 0,65 га на схід від залізничного вокзалу Моршина на березі річки Бережниця (притока ріки Стрий). Джерело №4, його ще називають джерелом “Божої Матері”. Знаходиться на вулиці Джерельній (площа – 0,36 га) неподалік від центрального бювету. Джерело виявлене у 1879 році. З 1984 року є гідрологічною пам’яткою природи місцевого значення. Джерело №6 – сульфатна магнієво-калієво-натрієва лікувальна мінеральна вода з мінералізацією 238 г/л. Площа – 0,3 га. Розташована при автошляху Н-10 на західній околиці села Баня Лисовицька, яке прилягає до Моршина. Джерело введено в експлуатацію у 1968 році. У 1984 році отримано статус гідрологічної пам’ятки природи. Перебуває у віданні Прикарпатської територіальної ради профспілок.

Далі сучасна інформація з ресурсу https://www.ukrwest.com.ua/

Основним лікувальним фактором курорту Моршин є питні природні лікувальні розсоли (ропа) двох типів: “Моршинська ропа №1” та “Моршинська ропа №6”.

Моршинська ропа №1. Видобувається з Джерела №1, свердловин №№ 3ре, 17а, 29а. Затверджені експлуатаційні запаси 12 м3/добу. Джерело №1 – це шахтний колодязь глибиною 50 м, закріплений дерев’яним зрубом діаметром 2х2 м, збудований в ХVI-XVII ст. В лікувальних цілях використовується від 1878 року. Свердловини №№ 3ре, 17а, 29а глибиною від 70 до 110 м, діаметром 146-168 мм, пробурені в 1972-1979 роках. Загальна мінералізація 147-381 г/літр.

Моршинська ропа №6. Видобувається з св. №6 та № 2ре. Експлуатаційні запаси 20 м3/добу. Свердловина №6 (“Джерело №6”) глибиною 29,6 м та діаметром 108 мм пробурена в 1966 році. Свердловина 2ре глибиною 80 м та діаметром 168 мм пробурена в 1976 році. Загальна мінералізація 80-170 г/літр.

=====================================================

І далі по географії – карта і це місце – на схід від залізничного вокзалу Моршина на березі річки Бережниця (притока ріки Стрий) – джерело №1 і видача Рапи.

Вулиця Зелена починається цим вказівником до того джерела, до тієї видачі рапи і до об’єкту, який зазначений як Мін.Завод.

Лісом вверх, попри цей рекламний вказівник, і далі схилом через міст на річці Бережанка.

Очевидно саме цей міст зображено на польській поштівці

Закінчується дорога біля цієї будівлі, де і можна придбати у віконечку ту розлиту в пляшки “Моршинську ропу №6”.

На карті Google в цій локації почіплені фотографії, які підписані “Видача Рапи”, “Ропарня”. Але неважко здогадатись, що ця будівля, разом іншими в різному стані коло неї, є саме той зазначений на вказнику “Мін.Завод”, який тут був в позаминулому столітті, працював в минулому і якось існує сьогодні.

Датою початку його існування мабуть буде запис на сторінці 182 з хронології курорту, розміщеній у вже цитованому нарису Вітольда Зембіцького “МОРШИН. Місто — Саліни — Курорт”.

1885. Zdrój „Bonifacy” oczyszczono do 50 metrów głębokości, odnowiono zepsute ocembrowanie, ujęto dopływ słodkiej wody i uzyskano w ten sposób solankę jednostajnie zagęszczoną. Zakupiono też i zainstalowano dwie pompy. W ślad za tym przystępuje Towarzystwo do budowy warzelni.

1886. Budynek na warzelnię został ukończony.

1885. Джерело «Боніфацій» було очищено до глибини 50 метрів, пошкоджену обсадну трубу відремонтовано, а вхід прісної води підключено, що дозволило отримати рівномірно загущений розсіл. Також було придбано та встановлено два насоси. Після цього Товариство розпочало будівництво солеварні.

1886. Будівництво солеварні було завершено.

Саме тут отримували із солянки ту сіль моршинську кристалічну, “Гірку сіль”. І якщо брати до уваги, що видана в 1959 році брошура Ф. Горбенко,С. Пилькевич. “Курорт Моршин” в основному описувала ще довоєнну, польську курортну господарку, то цей абзац з неї відноситься і до тих, ранніх часів існування мінзаводу.

“На курорті є мінзавод, де взимку шляхом виморожування ропи джерела № 1 виробляється лікувальна сіль («Гірка сіль»). Цю сіль продають на курорті і аптеках країни. На мінзаводі є цех обробки і розливу ропи з джерела № 1, яка відпускається хворим, що від’їздять. Одного літра цієї ропи досить для місячного курсу лікування в домашніх умовах.”

Втім те, що заклад ще в ті часи був названий солеварнею, може свідчити що і тоді сіль могли отримувати як виморожуванням так і випаровуванням. В тій брошурі в розділі “МІНЕРАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА І ЛІКУВАЛЬНА ГРЯЗЬ КУРОРТУ МОРШИН” згадуються обидва методи і ширший асортимент солей. Зокрема, за новим технологічним процесом, розробленим одним з авторів брошури Ф. П. Горбенком, з ропи джерела № 1 можна виробляти не тільки “Гірку сіль”, а цілий ряд інших лікувальних солей. Цей технологічний процес основано як на виморожуванні ропи (взимку), так і на випаровуванні її (влітку): отже, завдяки цьому технологічному процесу виробництво продукції збільшується і перестає носити сезонний характер. Крім “Гіркої солі”, випускаються: а) кухонна сіль, б) магнезіальна сіль, що складається переважно з сульфатів і хлоридів магнію, в) натуральна гіркосолона сіль джерела № 1, водний розчин якої за своїм складом ідентичний натуральній воді джерела; з цієї солі можна виготовляти лікувальні номери води «Моршинка»; г) сіль для ванн, яка за хімічним складом близька до сольового складу морської води. Всі ці лікувальні солі можна застосовувати як на курорті, так і в некурортній обстановці.

В 1935 році у виданні “Archiwum Chemji i Farmacji” опублікований матеріал – Jurkowski S.: Analiza solanki gorzkiej ze Zdroju Bonifacego w Morszynіе (https://cybra.lodz.pl/Content/20989/Archiwum%20Chemji%20i%20Farmacji%20t.2_.pdf ) – Юрковський С.: Аналіз гіркої солянки з джерела Боніфація в Моршині. Крім самих аналізів, в матеріалі є зауваги до техніки отримання гіркої солі (с.59). В моєму довільному перекладі з цитатами із шкільного підручника хімії це виглядає так.

Окрім дисоціації окремих солей на іони, у розчині солянки також повинні відбуватися процеси подвійного обміну між окремими солями. Обидві ці категорії процесів, звичайно, перебувають у певному рівноважному стані для заданої температури. Тому склад солі буде відрізнятися за різних температур. Процеси подвійного обміну між окремими солями (також відомі як реакції обміну або реакції подвійного заміщення) відбуваються в розчинах і є одним із типів хімічних реакцій, під час яких дві солі обмінюються своїми йонами з утворенням двох нових солей. Умови перебігу реакції, для того, щоб реакція подвійного обміну між двома розчинними солями відбулася і була необоротною (протікала до кінця), є утворення осаду (нерозчинної або малорозчинної сполуки). Якщо обидва продукти реакції залишаються розчинними, то фактично відбувається лише змішування іонів у розчині, і хімічна реакція в загальноприйнятому розумінні не відбувається. Загальна схема реакції: AB+CD ↔ AD+CB.

Для нашого випадку, якщо розглянути розчин, що містить сульфат магнію та хлорид натрію, та реакція подвійного обміну виглядає так:

NaCl + MgSO4 ↔ Na2SO4 + MgCl2

Хімічна рівновага цієї реакції зміщуватиметься на користь MgSO4 та NaCl зі збільшенням температури, а на користь Na2SO4 та MgCl2 – при нижчих температурах. Нижче 0° рівновага такої системи повністю зміщується праворуч, так що при достатньо високій концентрації розчину з нього має кристалізуватися чистий сульфат натрію, оскільки він найважче розчиняється серед солей, перелічених у рівнянні.

Прикінцевий абзац: “Як видно з вищесказаного, техніка отримання гіркої солі повинна базуватися на процесі подвійного обміну між хлоридом натрію та сульфатом магнію, як основними компонентами солянки. Якість продукту, кристалізованого з солянки, повністю залежить від умов цього процесу. Кристалізація за низьких температур, згідно з теорією, повинна призводити до отримання продукту, що складається переважно з сульфату натрію та повністю вільний від сульфату магнію, присутність якого дуже бажана в солі. Ці обставини необхідно тим більше враховувати, особливо тому, що склад солянки змінюється з часом”.

Втім, як можна бачити з цього фрагменту іншої статті – sól morszyńska pozbawioną jest chlorku sodowego, stąd też można ją stosować w chorobach, w których używanie soli kuchennej jest wzbronione – сіль моршинська позбавлена хлориду натрію, тому її можна використовувати при захворюваннях, де заборонено вживання кухонної солі. (https://jbc.bj.uj.edu.pl/Content/428098/PDF/NDIGCZAS007289_1937_222_0004_2282948.pdf)

Підсумовуючи це, можемо зробити висновок, що пониженням чи підвищенням температури, з солянок джерела “Боніфацій”, які могли мати різний вміст в залежності від того на якій глибині їх відбирали, отримували сіль із заздалегідь необхідним для різних захворювань вмістом солей. Що і робив в радянські часи Ф.П.Горбенко, самостійно чи продовжуючи старі технології.

Підписи на польських поштівках тих часів зазначають “Wytwórnia przetworów zdrojowych” і “Warzelniа soli gorzkiej” – “Виробництво санаторно-курортної продукції” і “Солеварня гіркої солі”.

Очевидно це єдина збережена частина того старого приміщення мінзаводу чи солеварні.

В пошуках моршинської ропи. Частина ІІ. https://dutchak.pp.ua/blog/v-poshukah-morshynskoyi-ropy-chastyna-ii/