Покажу описи кількох давніх поховань, які відносно легко вдалось ідентифікувати і знайти про них інформацію в архівах.

Franz Leo
geb. den 13[ten] December 1776
gest. den 30[ten] August 1840

• Franz Leo — Франц Лео.
• geb. den 13. December 1776 — народився 13 грудня 1776 року (скорочення geb. означає geboren — народився).
• gest. den 30. August 1840 — помер 30 серпня 1840 року (скорочення gest. означає gestorben — помер).

Маленькі літери над цифрами днів місяця (ten) є тогочасним граматичним закінченням для порядкових числівників у німецькій мові (відповідає сучасному означенню дня, наприклад, тринадцятого числа).

Шематизм 1830 року. Працює управителем солеварні в Калуші. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/schematismus_1830.pdf

Шематизм 1832 року. Працює управителем солеварні в Калуші. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/schematismus_1832.pdf

Усі згадані особи були цісарсько-королівськими (k.k.) чиновниками гірничо-соляного відомства. Подібні списки чиновників демонструють колоніальну політику Австрійської імперії: на керівні та фінансові посади в Галичині зазвичай призначали іноземців — етнічних німців, австрійців, чехів чи італійців, яким Відень довіряв більше, ніж місцевому населенню.

1. Franz Leo (Франц Лео): Прізвище Лео (Leo) доволі поширене серед австрійських та німецьких службовців. Сім’я Лео згадується серед парафіян римо-католицького костелу Св. Валентина в Калуші. У Галичині також була відома інша гілка родини Лео (зокрема, Юліус Лео), яка пізніше дала відомих політиків та мерів Кракова.
2. Johann von Grach (Йоганн фон Грах): Наявність префікса «von» прямо вказує на приналежність до шляхетського (дворянського) роду. Родина фон Грах походить із Рейнської області Німеччини або Австрії. Поява шляхтича на посаді фінансового контролера (Gegenhändler) свідчить про високу важливість Калуського промислу для державної скарбниці.
3. Wenzel Kristoph (Венцель Крістоф): Ім’я Венцель (Wenzel) є абсолютно маркерним для етнічних чехів або богемців (чеською — Václav). Австрійська імперія масово залучала досвідчених чеських фахівців, пивоварів та адміністраторів для роботи в Галичині. Його нащадки або він сам могли залишитися в Калуші, а прізвище з часом могло зазнати полонізації чи українізації (наприклад, Кристоф / Крістоф).
4. Michael Belli (Міхаель Беллі): Прізвище Беллі (Belli) має чітке італійське походження (найчастіше з регіонів Ломбардія або Тіроль, які тоді входили до складу Австрійської імперії). Італійські майстри здавна цінувалися в Європі як архітектори, інженери та фахівці з будівництва складних теплових систем і печей для виварювання солі.

Шематизм 1836 року. Працює управителем солеварні в Калуші. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/schematismus_1836.pdf

Документ ілюструє кар’єрну хронологію:

Підвищення статусу промислу: Позначка «2ter Kl.» (другого класу) свідчить про офіційну класифікацію підприємства в австрійській системі. Калуська солеварня на той час була великим і стратегічно важливим об’єктом.

Незмінний керівник: Франц Лео (Franz Leo) залишається на своїй посаді. Це підтверджує його тривалу стабільну кар’єру в Калуші.

Нова постійна команда: Біля жодного прізвища більше немає позначки «prov.» (тимчасовий). Попередні провизоричні працівники (Грах, Крістоф, Беллі) залишили Калуш, а на їхні місця прийшли постійно затверджені чиновники:

Валентин Якобчик — поляк за походженням, який отримав державну посаду в австрійській адміністрації солеварень.

Антон Леффлер та Франц Мюмлер — німецькі фахівці, що очолили складське господарство та безпосередній процес виварювання солі.

Шематизм 1839 року. Працює управителем солеварні в Калуші. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/schematismus_1839.pdf

Цей запис демонструє наступні момент у роботі промислу наприкінці 1830-х років:
Криза кадрів на виробництві (Unbesetzt): Посада Pfannenmeister (майстра виварювання) позначена як вакантна. Це означає, що на той момент підприємство тимчасово залишилося без провідного інженера-технолога, який керував безпосереднім випарюванням ропи. Керування цим процесом у цей час лягало на плечі самого Франца Лео або досвідчених робітників-солеварів із місцевих жителів, які не мали чиновницького рангу.
Новий комірник: На зміну Антону Леффлеру прийшов новий складський управитель — Антон Паулі (Anton Pauli). Складське господарство для солі (яку обліковували до грама) вимагало постійної звітності, тому цю вакансію закрили першочергово.
Стабільний тандем: Франц Лео та Валентин Якобчик продовжують утримувати свої позиції як вище керівництво та фінансовий контроль солеварні.

Шематизм 1840 року. Працює управителем солеварні в Калуші. https://dlibra.kul.pl/dlibra/docmetadata?id=15222

Цей документ демонструє повне закриття попередніх вакансій та появу високопоставленого фахівця на виробництві:
Повернення стабільності на виробництво: Вакантну посаду технолога (Pfannenmeister) нарешті зайняли. На неї призначили Максиміліана Шиллера фон Шильденфельда (Maximilian Schiller von Schildenfeld). Частина «von Schildenfeld» свідчить про приналежність до шляхетського (австрійського чи німецького нобілітованого) роду. Залучення аристократа зі спеціальною інженерною освітою на посаду майстра виварювання підкреслює прагнення Відня модернізувати технологічний процес та посилити нагляд за випарюванням ропи.
Новий фінансовий контролер: Замість Валентина Якобчика на посаду Gegenhändler приходить Давид Бляшке (David Blaszke). Прізвище Blaszke (Blaschke) має сілезьке або німецько-слов’янське походження, що було дуже поширеним серед чиновників гірничих відомств імперії.
Старожили промислу: Франц Лео незмінно залишається головним управителем солеварні, а Антон Паулі успішно продовжує керувати складами готової продукції.

Шляхетський рід Шиллер фон Шильденфельд (Schiller von Schildenfeld) — це класичний приклад австрійського «дворянства мантії та диплома» (Briefadel), чия поява та вкорінення в Галичині були тісно пов’язані з розбудовою імперської адміністрації, промисловості та військової системи Габсбургів наприкінці XVIII та в XIX століттях.
Прізвище складається з двох частин: власне німецького прізвища Schiller та доданого шляхетського предиката von Schildenfeld (буквально — «зі Щитового поля»).
Тип титулу: Рід отримав спадкове шляхетство Священної Римської імперії (а згодом Австрійської) за цивільні заслуги, високу освіту чи військову вислугу.
Спеціалізація: Чоловіки цієї династії традиційно здобували якісну інженерну, гірничу або юридичну освіту, стаючи висококласними фахівцями гірничо-соляного відомства (Bergbeamte) або офіцерами австрійської армії.
Після Першого поділу Речі Посполитої (1772 рік) Австрія гостро потребувала кваліфікованих, відданих короні кадрів для управління новими землями. Оскільки солеваріння та видобуток корисних копалин у Галичині були оголошені державною монополією, Відень масово направляв сюди німецькомовних фахівців. Рід фон Шильденфельд з’явився у Галичині наприкінці XVIII або на самому початку XIX століття.
Аналіз австрійських Шематизмів дозволяє чітко локалізувати представників цього роду в регіоні:
Максиміліан Шиллер фон Шильденфельд (Maximilian Schiller v. Schildenfeld) у 1830–1840-х роках обіймав посади Pfannenmeister або Hüttenmeister на найбільших солеварнях Прикарпаття. До Калуша він встиг попрацювати на солеварному промислі в Модричі, де завідував цехами виварювання.
Надвірна та Ланчин (Поштова служба): У тих самих реєстрах за 1836–1837 роки зафіксований інший представник роду — Єронім (Ієронім) Шиллер фон Шильденфельд (Hieronymus Schiller von Schildenfeld). Він очікувано очолював державну поштову станцію в Ланчині (неподалік Надвірної) на стратегічному «Буковинському поштовому маршруті».
Чернівці (Буковина) та Румунія: Гілка роду просунулася далі на південь. Згідно з генеалогічними реєстрами, у другій половині XIX століття у Чернівцях (які адміністративно тривалий час були частиною Галичини) проживав Леон Шиллер фон Шильденфельд. Тут, у Чернівцях, у 1870 році народилася його донька Октавія Марія Леопольдина, а частина родини згодом переїхала на територію сусідньої Румунії.
Військова еліта: Перед Першою світовою війною (за даними на 1913 рік) підполковник Єронім Шиллер фон Шильденфельд (Hieronymus Obstl. d. R.) служив у елітних австрійських кавалерійських підрозділах.
Історія фон Шильденфельдів у Галичині повторює долю багатьох австрійських чиновників, які приїхали сюди як етнічні німці, але з часом повністю інтегрувалися в місцеве культурне поле:
Полонізація: Одружуючись із місцевими шляхтянками римо-католицького обряду, представники роду поступово переходили на польську мову. Наприклад, нащадком саме цієї галицької гілки роду є всесвітньо відомий польський театральний режисер, критик і теоретик театру Леон Шиллер (повне ім’я — Леон де Шильденфельд Шиллер, 1887–1954). Його предки походили безпосередньо з австрійських службовців у Галичині.
Українізація: Деякі молодші бічні гілки роду, залишаючись жити на Прикарпатті (зокрема навколо Калуша, Долини та Надвірної) та беручи шлюби з українцями, з часом асимілювалися серед місцевого населення. Префікс «фон» під час радянських репресій та «розкуркулення» навмисно приховувався, а прізвище скорочувалося до простого Шиллер.

=================================================================

• «k. k.» (kaiserlich-königliche) — це стандартне скорочення в Австрійській імперії, яке означає «цісарсько-королівський».
• Salinen Verwalter — керівник або управитель соляних копалень чи солеварень. Ця посада була дуже важливою, оскільки видобуток солі контролювався державою.
• Moldawa in Banat — історичний регіон. Зараз це місто Молдова-Ноуе (Moldova Nouă) у румунській частині Банату.

Шематизм 1844 року. Вказаний практикантом а потім контролером на Косівській солеварні. https://www.mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/handbuch_1844.pdf

2ter Cl. (2ter Classe) означає, що підприємство або урядник належали до 2-го рангового класу
substit. (substituiert) — тимчасово призначений замісник.
prov. (provisorisch) — провізоричний, тобто тимчасовий працівник на випробувальному терміні. Berg- und Salinen-Practicanten — технічні або адміністративні практиканти нижчої ланки, які проходили державну службу на солеварнях та шахтах Галичини для отримання постійної посади.

Шематизм 1845 року. Працює контролером на солеварні в Болехові. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/handbuch_1845.pdf

Шематизм 1846 року. Працює контролером на солеварні в Болехові. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/handbuch_1846.pdf

Шематизм 1848 року. Працює контролером на солеварні в Болехові. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1848.pdf

Шематизм 1852 року. Працює контролером на солеварні в Болехові. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1852.pdf

Шематизм 1860 року. Працює управителем солеварні в Калуші. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/handbuch_1860.pdf

===================================================================

Серед давніх поховань австрійського періоду привертає увагу оригінальний надгробок у формі кам’яного сувою. Час та ерозія суттєво пошкодили епітафію і на початках текст читається так.

В газетній вирізці з «ГАЗЕТИ ЛЬВІВСЬКОЇ» (у розділі некрологів «Zmarli w ostatnich dniach») міститься інформація, яка доповнює напис надгробка Яна Бартуся: “…w Kałuszu, Jan Bartuś, starszy komisarz górniczy, w 40 roku życia”, “…в Калуші, Ян Бартусь, старший гірничий комісар, на 40 році життя;”

Ян Бартусь (Jan Bartuś, народився у другій половині XIX століття) був польським гірничим чиновником, який за часів автономії Галичини керував саліною (солеварнею та калійними копальнями) у Калуші. До цього його кар’єра була пов’язана з відомою копальнею у Величці.
Основні етапи його професійного шляху:
Початок кар’єри: Від 1899 року працював на саліні у Величці, де пройшов шлях від учня (елева) до ад’юнкта.
Навчання: У 1898 році подавав клопотання про відпустку для здобуття профільної гірничої освіти у престижній Гірничій академії в Леобені. (Łukasz Walczy. Kadra urzędnicza w salinach Wieliczki i Bochni w latach 1810-1918, https://smdz.pl/pliki/artykuly/Tom%20XXVIII/Artykuł%20II.pdf
Діяльність у Калуші: Перед Першою світовою війною отримав призначення до Калуша. Там він працював гірничим управителем, а згодом отримав високий чин старшого гірничого управителя.

Шематизм 1899 року. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1899.pdf

Еlew górniczy Jan Bartuś, тобто гірничий елев – означає офіційну посаду інженера-стажера, практиканта або кандидата на державну службу в управлінні державними солеварнями.
Особливості цієї посади в австрійський період
Вища освіта: На таку посаду приймали випускників вищих технічних навчальних закладів, наприклад, Гірничої академії в Леобені.
Державне стажування: Це був обов’язковий початковий етап кар’єри для молодих фахівців у Королівстві Галичини та Володимирії.
Практичний досвід: Елев вивчав технологічні процеси видобутку ропи та виварювання солі безпосередньо на виробництві.
Адміністративний старт: Після успішного стажування елев отримував підвищення до асистента, ад’юнкта чи управителя підприємства.
Ієрархія управління солеварнею, яка тут наведена
Nacz. (Naczelnik) — Начальник (директор) солеварні.
Radca górn. (Radca górniczy) — Гірничий радник.
Star. zarz. (Starszy zarządca) — Старший управитель.
Kasyer / Kontr. kas. — Фінансові чиновники (касир та контролер) (p. 1).
Elew górn. (Elew górniczy) — Інженер-практикант.
Robotnicy stali / sługi — Постійні робітники та службовці.

Шематизм 1910 року. https://dlibra.kul.pl/dlibra/docmetadata?id=15230

Шематизм 1911 року. https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1911.pdf

Цікавим моментом в біографії є знайдена в архіві участь Яна Бартуся в роботі калуського осередку Ліги промислової допомоги.
Ліга промислової допомоги чи «Ліга Промислової Допомоги» – громадська організація, яка існувала на початку минулого століття в Галичині. Інформація про неї з статті наукової співробітниці Інститут народознавства НАН України Олени Козакевич «Роль «Ліги Промислової Допомоги» у розвитку локальних промислів Галичини початку ХХ ст.»:
https://nz.lviv.ua/archiv/2021-4/20.pdf

«Наприкінці ХІХ ст. в Галичині актуалізується питання розвитку локальних промислів та ремесел, що було зумовлено низкою чинників. Багаторічна аграрна домінанта в регіоні абсолютно не сприяла поступу місцевого продуцента, а левова частка товару, який продавали в магазинах, — привізна і почасти не кращої якості, — створювала суттєву конкуренцію тутешнім ремісникам та підприємцям. Вироби селянського (домашнього) промислу найчастіше забезпечували лише потреби родини, і лише в окремих варіантах набували потужнішого розвитку, — як осередок. Утім, для створення, розвою і промоції власної продукції галицький селянин не мав відповідних знань ані щодо удосконалення технологічного устаткування, ані щодо способів розширення ринку збуту та попиту на продукцію чи асортимент поза межами місцевості проживання. Низький рівень фахової освіти, а в окремих галузях — і цілковита її відсутність, теж гальмували поступ у цьому напрямку. Не набагато краща ситуація була й у виробників, які функціонували у містах і містечках Галичини: спроби окремих підприємців та фірм вийти на закордонний ринок не досягали належного успіху. Таке становище жодним чином не влаштовувало представників галицького бізнесу, які шукали різноманітних шляхів дієвого вирішення цієї проблеми. Створювалися товариства, спілки, які хоча дещо різнилися за напрямами діяльності та результативністю, однак завжди були скеровані на розвиток локальних промислів та ремесел.
Утім такий незначний поступ не міг потужно протидіяти імпорту, конкурувати з експансією іноземних товарів, створювати осередки галицької продукції та підтримувати місцевого виробника. Це потребувало консолідації зусиль і співпраці широкого кола громадськості. Власне з цією метою у 1904 р. у Львові офіційно було затверджено «Лігу Промислової Допомоги» («Liga Pomocy Przemysłowej». «Ліга ПД» об’єднала меценатів, промисловців, фабрикантів, ремісників з усієї Галичини періоду Габсбурзької монархії, що уможливило до І Світової війни стати провідною інституцією не тільки в регіоні, а й поза його межами».

Одним з напрямків діяльності Ліги було створення насамперед значне розширення організаційної діяльності — розгортання мережі Товариств і сільських філіальних комітетів Промислової допомоги аж до найвіддаленіших околиць і куточків краю. В загальному звіті діяльності Ліги за 1909 рік зазначається, що лави працівників у напрямках, вказаних ідеєю Ліги промислової допомоги, зросли за останній рік на півтори тисячі свіжих сил з-поміж сільського населення, яке найболючіше відчуває брак власної промисловості та торгівлі, брак робочих майстерень і хліба. Також в звіті подається інформація про склад кожного осередка Ліги, серед яких і калуський осередок. https://sbc.org.pl/Content/113818/ii831295.pdf

Згідно з текстом на сторінці 66, в Калуському осередку цієї організації, заснованому у 1904 році, було наступне керівництво

• Голова (Президент): Мечислав Рибчинський (Mieczysław Rybczyński) — старший інженер намісництва (пол. star. inżynier namiestnictwa). Представник державної адміністрації Галичини в регіоні. (в ті роки очевидно проживав в Калуші, так як працював в C. k. Kierownictwie budowy regulacyi Łomnicy w Kałuszu – Цісарсько-королівське керівництво будівництва регулювання Лімниці в Калуші).
• І заступник голови: Ян Бартусь (Jan Bartuś) — старший управитель салін (пол. star. Zarządca salin), керівник калуських соляних промислів.
• ІІ заступник голови: Др. Макс Кальмус (Dr. Kalmus Maks.) — суддя (пол. sędzia), представник судової влади міста.
• Секретар: Станіслав Маєвський (Stanisław Majewski) — гірничий інженер (пол. inż. górniczy), майбутній засновник і директор акційної спілки «Калі».
• Скарбник: Марія Шульман (Marya Szulman) — керівниця школи (пол. kierowniczka szkoły), відповідальна за фінанси товариства.

Члени правління

• Ванда Фусс (Wanda Fuss) — дружина чинного бургомістра Калуша (пол. żona burmistrza). Її участь забезпечувала товариству пряму підтримку з боку міської ратуші.
• Ян Генрик Шустов (Jan Henryk Szustow) — магістр фармації (пол. mgr. farmacyi). Відомий у місті аптекар.
• Францішек Бесядецький (Franciszek Biesiadecki) — адвокат (пол. adwokat). Забезпечував юридичний супровід та правовий захист інтересів ремісників.
• Альфред Сільбігер (Alfred Silbiger) — приватний службовець (пол. prywatny urzędnik).
• Юзеф Ясінський (Józef Jasiński) — бухгалтер магістрату (пол. oficyał magistratu). Він також безпосередньо очолював торговельне агентство (пол. Ajencya handlowa) при калуському товаристві. Заступники членів правління

• Зигмунт Шнайдер (Zygmunt Szneider) — залізничний службовець (пол. urzędnik kolejowy).
• Стефан Кордуба (Stefan Korduba) — професор (пол. profesor). Представник місцевої освітньої спільноти

===================================================================

STANISŁAW
NIKOROWICZ
★ 8.V.1839 w Grzymałowie
† 2.I.1905 w Kałuszu

Станіслав Нікорович (пол. Stanisław Nikorowicz, 8 травня 1839 — 2 січня 1905) — галицький землевласник шляхетського та вірменського походження, чиє життя та смерть безпосередньо пов’язані з містом Калуш.
Він належав до відомого шляхетського роду Нікоровичів (гербу однойменної назви), предки якого переселилися до Галичини та відігравали помітну роль у торговельному, культурному й суспільному житті регіону.
Ключові факти біографії
• Походження та народження: Народився 8 травня 1839 року в містечку Гримайлів (нині Тернопільська область). Його батьком був Антим Марек Никодим ріттер фон Нікорович, відомий громадський діяч та директор Галицької ощадної каси у Львові, мати Анна Августа Тереза Ляйнер де Негельфюрст.
• Зв’язок із Калушем: Станіслав мав статус дідича (землевласника, маєткового володаря). Латинською heres bonorum — спадкоємець чи власник маєтків. Його життєвий шлях завершився саме в місті Калуш, де він помер 2 січня 1905 року у віці 65 років.
• Родинні зв’язки: Був двічі одружений (другий шлюб уклав у 1873 році у Львові з Анною Матильдою Рафаловською. Мав трьох рідних братів і сестер: Кароля Боромеуша, Яна Євангеліста та Юлію Терезу (у шлюбі Пінінську). Юлія Тереза вийшла заміж за графа Леонарда Пінінського, представника однієї з найвпливовіших родин тодішньої Галичини.

У 1831 році Антим де Нікорович придбав занедбаний оборонний замок у Гримайлові. Близько 1840 року він повністю перебудував фортецю на розкішний триповерховий палац. Оскільки його старший син Карл трагічно помер молодим, а молодший Станіслав не успадкував цей маєток, головна лінія спадкоємців сформувалася через доньку Антима. Перехід палацу до нащадків відбувався за такою генеалогічною лінією: 1. Графи Пінінські (перша хвиля спадкоємців): Юлія Тереза Нікорович (донька Антима) вийшла заміж за графа Леонарда Францішека Пінінського (1824–1886). Граф Леонард назавжди осів у Гримайлові. Саме він перетворив навколишню територію на величезний англійський парк, збудував перший у Східній Галичині паровий млин та впорядкував палацову бібліотеку, яка налічувала понад 5000 томів. Їхнім сином і прямим нащадком Нікоровичів був Леон Пінінський (1857–1938) — видатний галицький політик, намісник Галичини, професор і ректор Львівського університету, а також відомий колекціонер мистецтва. 2. Графи Волянські (останні господарі палацу). Оскільки у шлюбах наступного покоління Пінінських палац знову перейшов по жіночій лінії, новими та останніми приватними володарями Гримайлова стала графська родина Волянських гербу Приятель.. Владислав Волянський (учень та родич Пінінських) та його родина бережливо утримували палац аж до Першої світової війни. Під час бойових дій 1914–1918 років палац був сильно розграбований, але Волянські намагалися частково підтримувати його стан. Поділ батьківського майна: За тогочасними шляхетськими звичаями, великі родинні статки часто ділилися між дітьми так, щоб кожен отримав окремий капітал чи нерухомість. Станіслав отримав свою частку спадщини грошима або іншими земельними володіннями роду. Весільний посаг (віно): Найрозкішніший маєток родини — Гримайлів — було виділено як посаг для єдиної доньки Антима, Юлії Терези Нікорович, коли вона виходила заміж за впливового та заможного графа Леонарда Пінінського у 1853 році. Такий шлюб значно піднімав статус усього вірменського роду Нікоровичів у галицькому суспільстві, тому батько забезпечив доньку найкращим володінням. Пріоритет лінії Пінінських: Чоловік Юлії, граф Леонард Пінінський, повністю перебрав на себе управління Гримайловом. Він мав необхідний капітал для подальшої розбудови палацу та величезного парку.
Сам Станіслав Нікорович не залишився без шляхетського статусу та фінансів. Разом із дружиною він мешкав у Галичині та мав власних нащадків, проте їхня гілка роду вже не була пов’язана з Гримайлівським замком.

В кількох шематизмах, зокрема за 1886 рік, вказано що Станіслав Нікорович засідав у Львівській повітовій раді.

Це була вища ланка місцевого самоврядування. Його присутність там від «групи більших маєтностей» (członkowie z grupy większych posiadłości) та зазначення як «wł. d.» (właściciel dóbr — власник маєтків, великий землевласник) означає, що:

• Попри тривалу роботу в Калуші, він очевидно володів значними маєтками («wł. d.») поблизу Львова або безпосередньо у Львівському повіті.
• Мав великий політичний авторитет, адже засідав в одному комітеті з лідером галицьких вірмен Давидом Абрагамовичем, головою (президентом) цієї Львівської повітової ради (відомим польсько-вірменським політиком, згодом австрійським міністром), та професором Станіславом Стажинським (видатний професор права та ректор Львівського університету). Шематизм 1886 року, https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/handbuch_1866.pdf

З 1889 року по 1893 рік Станіслав Нікорович займав найвищу посаду в міському самоврядуванні — він був бургомістром міста Калуш (пол. Burmistrz). Як голова міської управи очолював магістрат (Urząd miejski w Kałuszu).

Перед ним, шематизм 1888 року https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1888.pdf

Міська управа в Калуші
Місто має площу 7241,7657 гектарів, 7210 жителів, з них: 896 римо-католицького обряду, 2012 греко-католицького обряду, 37 актових (імовірно, євангелістів/протестантів), 4266 юдеїв (ізраїлітів). Активний стан майна (активи) становить 401 277 злотих 41 сотку, а пасивний (борги/зобов’язання) — 7948 злотих 46 соток. Дохід за минулий рік склав 20 219 злотих 86 соток.
Склад і персонал
Громадська рада розпущена.
Урядовий комісар: Соколовський Якуб (Sokołowski Jakób), намісницький концепіст. Секретар: Пшестальський Вінцентій (Przestalski Wincenty). Касир: Фогельман Станіслав (Fogelman Stanisław). Контролер: посада вакантна. Канцелярист: Полянський Вацлав (Polański Wacław). Лікар: Фінкельштейн Маврикій (Finkelstein Maurycy), хірург. Службовці нижчого рангу: 1 сержант, 3 поліціянти, 4 пожежники (помпери), 2 ліхтарники, 1 лісник, 1 польовий (наглядач полів), 5 делегатів від передмість, 1 візник.

Термін «намісницький концепіст» (у тогочасному польському оригіналі — koncypist namiestnictwa) позначає специфічний чиновницький ранг у державному апараті Австро-Угорської імперії (в Галичині). Якщо розібрати цю назву на складові, її значення стає цілком зрозумілим: намісницький — це означає, що чиновник належав до штату Галицького намісництва з центром у Львові (головного органу державної виконавчої влади у краї, що підпорядковувався безпосередньо Відню). Концепіст (від латинського conceptus — формулювання, задум) — це адміністративна посада. Такий службовець мав вищу юридичну освіту і займався складанням, редагуванням та формулюванням офіційних документів, рішень, концепцій та звітів для керівництва. У даному випадку урядовий комісар Якуб Соколовський був кадровим державним службовцем високого рівня (референтом), якого намісництво відрядило зі Львова до Калуша, щоб керувати містом після розпуску місцевої громадської ради.

Шематизм 1889 року https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1889.pdf

Міська управа в Калуші.

Це місто має площу 7241,7657 гектарів, 7210 жителів, з них: 896 римо-католицького обряду, 2012 греко-католицького обряду, 37 акатоликів [некатоликів/протестантів] та 4266 юдеїв. Актив (кошти та майно) становить 401 277 злотих 41 сотку, а пасив (борги) — 7948 злотих 46 соток. Дохід за минулий рік склав 30 445 злотих 88 1/2 соток.

Бургомістр: Нікорович Станіслав. Заступник: Теніцький Меліціуш. Секретар: Пшестальський Віцентій. Касир: Фогельманн Станіслав. Контролер: Посада вільна. Канцелярія: Посада вільна. Лікар: Фінкельштейн Маурицій, хірург. Ветеринар: Атлас Германн.1 сержант, 3 поліцейських, 4 пожежники, 2 ліхтарники, 1 лісник, 2 польових [сторожі], 5 делегатів від передмість, 1 візник.

Шематизм 1890 року https://dlibra.kul.pl/dlibra/docmetadata?id=15292

Шематизм 1891 року https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1891.pdf

Шематизм 1892 року https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1892.pdf

Шематизм 1893 року https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1893.pdf

Шематизм 1894 року https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1894.pdf

Burm. Posada nieobsadzona. – Посада вільна.

Шематизм 1895 року https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16544/edition/15274/content

Наступним бургомістром стає заступник – Людвіг Фусс.

=================================================================

Напис на камені виконано старовинним німецьким шрифтом. Він читається так:

Hier ruht Lud-
wig Klem Kalus-
zer Bürger und
Gemeinde Vorste-
her, geboren zu
Brieg am 20
Okt. 1791, gestor-
ben am 1 März
1863. Erbittet
von Gabert(?) [Gott]
Einen gütigen
Gott.

Hier ruht Ludwig Klem Kaluszer Bürger und Gemeinde Vorsteher, geboren zu Brieg am 20 Okt. 1791, gestorben am 1 März 1863. Erbittet von Gabert(?) [Gott] Einen gütigen Gott.
Тут спочиває Людвіг Клем, калуський міщанин (громадянин Калуша) та керівник громади (начальник громади / війт), народжений у Бріґу 20 жовтня 1791 року, померлий 1 березня 1863 року…»

1. Посада та статус: Напис підтверджує, що Людвіг Клем був калуським міщанином (Kaluszer Bürger) та очільником громади Калуша (Gemeinde Vorsteher). У період Австрійської імперії (Галичини) ця посада відповідала сучасному міському голові (меру) або війту, який керував місцевим самоврядуванням, збором податків та адміністрацією.
2. Походження: Він народився у місті Бріґ (Brieg, нині це місто Бжеґ у Нижньосілезькому воєводстві, Польща). У той час це був регіон Сілезії, звідки багато етнічних німців переселялися на західноукраїнські землі (Галичину) в межах австрійської колонізаційної політики.
3. Хронологія життя:
   • Дата народження: 20 жовтня 1791 року.
   • Дата смерті: 1 березня 1863 року (прожив 71 рік).

Шематизм 1863 року https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/handbuch_1863.pdf

Міський громадський уряд у Калуші. Місто охоплює площу в 4 764 йорги [моргів] 711 ▢ клфт. [квадратних клафтерів] із населенням 6 319 місцевих жителів та 449 іноземців [приїжджих]; серед місцевих жителів є: 779 римо-католиків 1 256 греко-католиків 40 акатоликів [нешлюбних або інших християн] 6 реформатів 3 698 євреїв [юдеїв] Активний капітал (активи) становить 87 799 флоринів, пасивний капітал (борги) — 1 932 флорини, а щорічний дохід — 4 853 флорини австрійської валюти.

• Голова громади: Клемм Людвіг (заступник).
• Міський касир та секретар громади: Надрага Костянтин.
• Посада 2-го секретаря громади: вакантна.
• Поліцейські охоронці: 3 особи. Посада: Gemeinde-Vorsteher / bürgermeisterlicher Stellvertreter (substituirt) означає, що він виконував обов’язки голови міської громади (бургомістра) Калуша. У шематизмі за 1864 рік на цій посаді вже буде інша особа.

Про батьків з Місцевого родинного реєстр Калуша/Галиції 1784-1870 https://www.yumpu.com/de/document/read/40068702/ortsfamilienbuch-kalusz-galizien-1784-1870/127

<187> KLEMM, Friedrich August, luth.
† 14.08.1836v in Kalusz/Gal. UA²
Berufe/Wohnung: 20.10.1791 in Leipzig/Sachsen [D]¹, 14.08.1836v Kaufmann in Kalusz/Gal. [UA] HNr. 278²
∞ 20.10.1791 (v)
NN (∞ Klemm), Karolina¹, luth.
* 14.08.1759r²
† 14.08.1836 in Kalusz/Gal. [UA] Gicht u. Altersschwäche, HNr. 278a²
\(\Box \) 16.08.1836 ebd.²
Berufe/Wohnung: 20.10.1791 in Leipzig/Sachsen [D]¹
Sohn: 1) KLEMM, Ludwig, * 20.10.1791 in Leipzig/Sachsen [D]¹, † 01.03.1863 in Kalusz/Gal. [UA], Todesursache: Blasenlähmung HNr. 13¹, \(\Box \) 02.03.1863 ebd.¹, luth. (siehe <188>) Anmerkungen:
a) alt 77J – Witwe Quellen:
¹UGARTSTHAL: ToBuch/luth 1850-1875 (1870) (Duplikat) 1863/9 S. 294/3, ²UGARTSTHAL: ToBuch/luth 1790-1850 1836/- S. 63/3

переклад

<187> КЛЕММ, Фрідріх Август, лютеранин.
† помер до 14.08.1836 у Калуші/Галичина [Україна] (дружина)²
Професія/Місце проживання: 20.10.1791 у Лейпцигу/Саксонія [Німеччина]¹, 14.08.1836 (до цієї дати) купець у Калуші/Галичина [Україна], будинок № 278²
∞ одружився 20.10.1791 (до цієї дати)
НН (у шлюбі Клемм), Кароліна¹, лютеранка.
* народилася приблизно 14.08.1759²
† померла 14.08.1836 у Калуші/Галичина [Україна], причина: подагра та стареча слабкість, будинок № 278a²
\(\Box \) похована 16.08.1836 там само²
Професія/Місце проживання: 20.10.1791 у Лейпцигу/Саксонія [Німеччина]¹
Син: 1) КЛЕММ, Людвіг, * народився 20.10.1791 у Лейпцигу/Саксонія [Німеччина]¹, † помер 01.03.1863 у Калуші/Галичина [Україна], причина смерті: параліч сечового міхура, будинок № 13¹, \(\Box \) похований 02.03.1863 там само¹, лютеранин (дивись запис <188>) Примітки:
а) у віці 77 років — вдова Джерела:
¹Угартсталь: Книга померлих/лютерани 1850-1875 (1870) (дублікат) 1863/9 стор. 294/3, ²Угартсталь: Книга померлих/лютерани 1790-1850 1836/- стор. 63/3

====================================================================

MARYA MAJEWSKA
ŻONA EM. STAROSTY
★ … † 1895.
WRAZ Z SYNEM
MIECZYSŁAWEM
SŁUCHACZEM PRAW
★ 1871. † 1895.
Proszą o westchnienie do Boga.

(можливо – ŻONA b. STAROSTY)

Шематизм 1894 року https://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/szematyzm_1894.pdf

• Марія Маєвська, скоріш за все, була дружиною або близькою родичкою саме цього калуського старости (оскільки на надгробку вказано «żona em. starosty» — дружина емеритованого/відставного старости).
• Її син Мечислав (нар. 1871) у віці 24 років (помер у 1895) був «słuchaczem praw» — тобто навчався на юридичному факультеті, але трагічно помер в один рік із матір’ю.