Велопохід 5-ї категорії складності по Кавказу.

Цей похід описаний на моїй сторінці про велотуризм. Похід був цікавий, сторінка була зроблена давно і зараз я вирішив тут відновити її в новій редакції. https://sites.google.com/site/kaluskiveloturistinovij/5/1989-rik-kavkaz?authuser=0

31.07. – 18.08. 1989р. Нитка маршруту: Грозний – Совєтскоє – Ітум-Кале – ущелина ріки Чантиаргун – Шатілі – перевал Датвісджварі(2686м) –Борісахо – Жінвалі – Душеті – озеро Базалеті – Мчадіджварі – Ленінгорі – Квемо–Захорі – Дзуката – Цхінвалі – перевал Ерцо(1850м) – Оні – перевал Саермес(900м) – Ланджанур ГЕС – перевал Орбелі(960м) – Цагері – Цана – а/л “Айлама” – перевал Загоро(2640м) – Ушгулі – перевал Унгвері(2150м) – Местія – Накра – перевал Донгуз-Орун(3203м) – Ельбрус – Баксан – П’ятігорськ – Армавір, 1147км, 19 днів плюс одна дньовка

Склад групи: Олександр Ільченко(Харків) – керівник, Сергій Прасолов(Харків), Сергій Лушпенко(Харків), Володимир Глущенко(Харків), Євгеній Дятел(п.Буди, Харківський р-н), Анатолій Дутчак(Калуш).

Звіт про похід

https://sites.google.com/site/bibiliotekazvitivnova/dutcak-1989-ucast

ОПИС МАРШРУТУ

Топографічні карти взяті з сайту

https://maps.vlasenko.net/soviet-military-topographic-map/map100k.html

Карта К-38-44

Карта К-38-43

В першій частині подорожі сама цікава ділянка – Ушкалой – Шатілі. Ущелина Аргуну і потім складна і недоглянута стежка, на якій ми перетинали як би «кордон» двох культур, двох релігій, двох цивілізацій. Точніше буде околиць двох цівілізацій. То була зона вічної ворожнечі. Ворожнечі двох народів – кістинів та хевсурів. Тому і стежка складна і недоглянута, запущена.

На верхніх фото ушкалойська вежа. В час нашої подорожі вежа була одна. Вбудована в виїмку скелі, стоїть біля селища Ушкалой на правому березі річки Аргун. Вона має три стіни, четвертою стіною вежі є скеля. Чотирьохповерхова, має висоту приблизно 12 м. Складена з добре оброблених каменів на вапняному розчині. Покрівлею вежі служить кам’яний козирок скелі. Північна і південна стіни башти викладені по рельєфу скелі, до якої вони примикають. Дверний отвір виконаний у вигляді округлої арки, викладеної з каменів. Трохи вище нього – стрільниця. У самій верхній частині стіни – невеликий віконний проріз. Західна стіна – суцільна, має тільки п’ять бійниць. Вона злегка звужується догори. Південна стіна має п’ять бійниць на різних рівнях. У верхній частині збереглися залишки машикулей у вигляді кам’яних консолей. З самого верху стіни – віконний проріз.

Збереглися різні легенди, пов’язані з історією створення цієї вежі, але в основному вони не мають нічого спільного з дійсністю. Притулками вбудовані вежі були названі вченими, так як передбачалося, що в них ховалися в разі раптової військової небезпеки місцеві жителі, пастухи, випадкові подорожні. Насправді ж багато з таких веж були на притулками, а звичайними сторожовими або сигнальними вежами. Сторожовими були ушкалойські вежі, що прикривали кам’яний міст через Аргун і дорогу, що йде уздовж берега. Ці сторожові вежі були збудовані в XI-XII ст. Вважається, що ліва башта була зруйнована 1944 року. Права сильно постраждала від обстрілу у 2001 році. Відновлено у 2011 році. Є думка, що другої (лівої) вежі, нібито зруйнованої у 1944 році, ніколи і не було. Можливо це була лише невелика одноповерхова будівля, яка призначалася для воїнів-стражників, які тут відпочивали та харчувалися. Як би там не було, а у 2011 році за дорученням адміністрації Ітум-Калінського району та Міністерства культури Чеченської Республіки було також відновлено й другу вежу.

Ось так вежі виглядають сьогодні.

Початок реконструкції

Річка Аргун https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/%D0%90%D1%80%D0%B3%D1%83%D0%BD_(%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0).html

Про кістинів і хевсурів. З мережі.

Кістинці (груз. ქისტები kist’ebi, чеч. Kistoj, Kisti, Nokhcho, Nakhcho) — чеченський субетнос у Грузії . Здебільшого вони проживають у Панкіській ущелині, у східному грузинському регіоні Кахетія (приблизно 9 000 кістинців). Сучасні кістинців не слід плутати з історичним терміном кістинці , етнонімом грузинського походження, який використовувався для позначення народів нахів у середньовіччі.

Самоназва кистӀий; Кількість ~15 тис. осіб; Ареал Грузія: 8110 ос. (2002); 5697 чел. (2014); Кахетія: 7997 чел. (2002); Ахметський мун-т: 7928 ос. (2002). Росія: 707 ос. (2010); Чечня: 136 ос. (2010); Інгушетія: 113 ос. (2010); Ростовська область: 86 ос (2010); Тюменська область: 53 ос. (2010)

Раса – європеоїди Входить до чеченці. Мова кістинський діалект чеченської мови. Релігія – мусульмани-суніти.

Походження. Походження кістинців сягає їхніх прабатьків у нижній Чечні. У 1830—1870-х роках вони мігрували в східно-грузинську Панкіську ущелину і деякі прилеглі землі провінцій Тушетія і Кахетія. У тому ж самому регіоні Грузії також існує споріднена, але все ще інша спільнота накхського походження, яка називається бацбійцями.

У 1886 році було зафіксовано 2314 кістів, які проживали в Джорджії. За даними російського імператорського перепису 1897 року в Грузії проживало 2502 чеченця, з яких 2397 проживали в Тіонецькому районі (до складу якого входила Панкіська долина). За радянським переписом населення 1939 року кількість чеченців, які проживали в Грузії, становила 2533 особи.

Географічне поширення. Зараз у Панкісі є шість сіл кістинців: Дуїсі, Дзібахеві, Джоколо, Шуа Халацані, Омало і Біркіані. Громада кістинців залишається досить невеликою і розкидана по північно-східній Грузії, але за останнє десятиліття кількість жителів району Панкісі зросла щонайменше вдвічі через наплив біженців із сусідньої Чечні. У 1989 році було підраховано, що в Панкісі проживало приблизно 43% кістів, 29% грузин і 28% осетин, але багато осетин згодом втекли в результаті більш ворожої ситуації через грузино-осетинський конфлікт.

Історія. Рання історія народу маловідома, і є мало джерел, що згадують їх традиції, культуру та історію. Єдині історичні джерела про етнічних кістинців у районі Панкісі є в грузинській пресі 1880-их років. Автори: Е. Гугушвілі, Закарія Гулісашвілі, Іване Букураулі та Мате Албуташвілі (етнічний кістинець). Один із найвидатніших грузинських поетів Важа-Пшавела присвятив свій епос «Алуда Кетелаурі» і «Хазяїн і гість» історії міжкістинсько-хевсурського конфлікту, що стався у 18-19 століттях. Виходячи з релігійних і культурних відмінностей, обидва кавказькі народи вели запеклі бої. Важа-Пшавела оспівує героїзм обох народів і підкреслює безглуздість їхнього конфлікту.

Під час Другої світової війни Кісти були єдиними чеченцями в Радянському Союзі, яких етнічно не депортував Сталін у 1944 році .

Під час Другої чеченської війни Кісти дали притулок близько 7 тисяч біженців з Чечні.

Релігія. Більшість кістінців дотримуються сунізму та мусульманських вірувань з анімістичною народною релігією. Проте в Панкісі, Тушетії та Кахетії є невеликі осередки християнських кістинців. До цього дня деякі кістинці поклоняються хевсуретським священним місцям (джварі) і приносять жертви анаторі джварі поблизу хевсуретського села Шатілі, що розташоване на грузинсько-чеченському кордоні. Анаторі джварі також вважалися священними чеченцями в Маїсті та Мелхісті. Горяни як з Північного Кавказу, так і з Грузії разом брали участь у релігійних святкуваннях до закриття кордонів. Хоча сьогодні кістинці моляться здебільшого в мечеті в селі Дуїсі, вони також приїзджають на місця старих, нині зруйнованих християнських святилищ. Серед них християни моляться в церкві Святого Георгія в селі Джоколо і відвідують релігійне свято Алавердоба в Алаверді монастирі Кахетії. Крім того, кістинцісвяткують Тетрі Джорджоба, місцевий варіант Дня Святого Юра Коли кістинці вперше прибули в долину на початку 19 століття з Чечні та Інгушетії, їхні релігійні обряди включали як іслам, так і споконвічну накхську релігію, з деякими збігами з віруваннями корінного населення їхніх гірських сусідів-грузинів. Були й християнські впливи. У другій половині 19 століття російський уряд тиснув на кістинців, щоб вони навернулися до православного християнства, і були різні епізоди масових хрещень і будівництва церков. У 1902 році кістинці, які залишилися мусульманами, побудували мечеть в Дуїсі, але російський уряд відмовився її визнати. Мечеть Дуїсі була примусово закрита, разом з іншими релігійними спорудами після більшовицької революції, і не відкрилася до 1960 року. Санікідзе зазначає, що багато кістів, незалежно від їхнього призначення, мають суміш мусульманських, християнських та корінних релігійних обрядів.

https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/%D0%9A%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%96.html

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%8B

Про кістинців на Спеціалізованому Ісламському Форумі

https://halifat.net/index.php/topic,4673.15.html?PHPSESSID=56qtlpltu93d48bn1ogji0uv64

Хевсури (груз. ხევსურები) — етнографічна група грузинів, корінне населення гірської області Хевсуреті — на південних схилах Великого Кавказу в басейні річки Хевсурська Арагві і у верхів’ях річки Аргун на північних схилах.

Історія. До XIX століття хевсури фактично не підпорядковувалися жодній державі. Вони були православними, але у них зберігалося чимало пережитків язичництва, особливо анімізму. У 1812 році антиросійськи налаштованим грузинський царевич Олександр після поразки в Кахетії від російських військ втік до хевсурів. Це призвело в 1813 році до походу на Хевсуретію загону російських військ під командуванням генерала Федора Сімановича. Хевсури чинили опір, але були розбиті. Російськими військами було взято головне селище хевсурського народу Шатілі.

До кінця XIX століття хевсури зберегли надзвичайно багато первісного. Села хевсурів були родовими спілками, всередині яких шлюб був заборонений. Кровна помста була священним обов’язком не тільки кровних родичів, але навіть для однофамільців. Біля кожного будинку в хевсурському селищі була башта, в якій були запаси їжі і пиття. Поки хевсурські чоловіки з’ясовували стосунки з сусідами, старі, жінки і діти переховувалися в цих вежах.

Вміння битися холодною зброєю у хевсурів завжди вважалося головною перевагою чоловіка. Але в сутичках між односельцями (шугули) до важких ран, а тим більше до вбивства справа доходила рідко. Найвищою майстерністю вважалося лише злегка подряпати обличчя. Для цього використовувалися бойові кільця.

Хевсури зберігали багато особливостей свого традиційного устрою за радянських часів — костюм, зброя, звичаї, житло тощо. Наприкінці 1950-х років хевсурів примусово переселяли на рівнини, в результаті чого частина високогірних сіл опустіли. Переселення хевсурів виконувалося із залученням армійських підрозділів, на дорогах були виставлені кордони, щоб ніхто не міг повернутися назад у гори.

Культура і побут. Основні заняття хевсурів — розведення великої рогатої худоби, вівчарство та землеробство: обробіток злакових культур. Також хевсури майстерно обробляють шерсть: тчуть тканини і в’яжуть шкарпетки. Крім того розвинені ремесла вишивки, різьблення по дереву, золотоковальство. З ілюстрованого журналу «Іскри» від 18 серпня 1913 року: “Хевсури, маленьке вмираюче кавказьке плем’я (6,5 тисячі душ), живе у важкодоступних долинах верхів’їв річки Арагві. Незважаючи на свою нечисленність, вони представляють складну етнографічну суміш і походять, ймовірно, від втікачів різних національностей, які шукали в цих високих місцях притулку і порятунку під час міжусобиць. За мовою хевсури близькі до грузинів, хоча їх наріччя не розуміють справжні грузини, що живуть у центрі. Властивості їх характеру: гостинність, красномовність, гордість і нічим не стримувана запальність. Це призводить до постійних кривавих сутичок, з десятками вбитих і поранених. Внаслідок цього хевсури завжди, навіть на польових роботах озброєні з ніг до голови. У релігійних відносинах хевсури — офіційно християни, але збереглося багато язичницьких, магометанських і навіть єврейських рис. Вони святкують і магометанську п’ятницю, і єврейську суботу, і християнське воскресіння. Для здійснення обрядів у них існує ціла ієрархія жерців, капища, жертовні посудини, криваві жертви і тощо. Займаються хевсури частково землеробством, але головним чином скотарством і полюванням. Мисливці вони чудові”.

Антропологія. Антропологічно хевсури належать до кавказійного типу, вище середнього зросту, мезокефали з голубими, іноді сіро-зеленими очима і світло-русявим волоссям.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%83%D1%80%D0%B8

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%83%D1%80%D1%8B

Іншою особливістю цієї ділянки нашоі подорожі було те, що тут, як і скрізь у горах Чечні, були давні аули. У 1944 році в період висилки чеченців аули були ліквідовані. Після реабілітації, що сталася 1956 року, чеченському населенню було заборонено селитися у багатьох гірських районах. Так і лишилися руїни. На чеченських сайтах названо всі аули, є фотографії, але на маршруті руїни всі схожі. На картах, які ми використовували, назви аулів ставилися явно на слух і не відповідають назвам на сайтах … Іноді можна здогадуватися, за подібним звучанням. Але точно ідентифікуються лише два примітні місця на цій ділянці нашого маршруті – комплекс «Три вежі» та місто мертвих Цой-Педе.

Комплекс «Три вежі»

Тут наші фотографії, паспорт Міністерства куьтури, матеріали з різних сайтів.

Уничтожение башен в горах Чечни на примере Терлоя

Автор: khizar | 06.04.2021 Дуки Рамзан

Во время колонизации царскими войсками Кавказа, в горах Чечни имелось огромное количество памятников архитектуры, таких как боевые и полубоевые башни, замковые цитадели на примере МоцIароя и Бара, боевые комплексы типа КIирд-БIавнаш с заградительными стенами вокруг них, укрепленные городки-форпосты на склонах типа Никароя и др. Говоря о подобных памятниках архитектуры вайнахов, на примере Терлоя (ТIирой-Мохк/Ущелье Терлоевцев), достоверно известно, что боевые башни имелись не только во всех селениях, но и даже в хуторах где проживало всего по 1-2 семьи. Первые документальные свидетельства о уничтожение башен в Терлое, мы можем наблюдать в военных докладах царских войск, во время войны 1859 – 1862 гг. Если во время войны как-то и можно было понять уничтожение оборонительных сооружений горцев, то в последующем они кощунственно уничтожались во время учений-стрельбищ, во время поисков абреков, и даже просто стрельбой по башням во время пьянок в какие-то праздничные дни. Это варварское отношение к вайнахской архитектуре, продолжалась вплоть до депортации 1944 года, когда был осуществлен план по геноциду не только по отношению к самому народу, но и по уничтожению следов их древней архитектуры. Приведем некоторые упоминания: https://terloy.info/%d1%83%d0%bd%d0%b8%d1%87%d1%82%d0%be%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d0%b5-%d0%b1%d0%b0%d1%88%d0%b5%d0%bd-%d0%b2-%d0%b3%d0%be%d1%80%d0%b0%d1%85-%d1%87%d0%b5%d1%87%d0%bd%d0%b8-%d0%bd%d0%b0-%d0%bf%d1%80%d0%b8/

Такого вигляду, як під час нашої подорожі, той комплекс вже немає. Ще раніше я бачив в мережі фотографію і опис сучасного стану веж. Зараз той сайт або не відкривається або не існує але з його адреси можна бачити, що фотографія зроблена в 2014 році.

Сучасні фотографії башт супроводжувалися зазвичай лаконічним підписом – вежі в 1999-2000 роках були обстріляні і зруйновані російськими ракетами. Потім такі підписи замінені на індиферентні – вежі зруйновані часом,  але найбільш вони постраждали від ракетних обстрілів під час двох чеченських конфліктів. https://www.kavkazr.com/a/chechenskie-bashni-obshestva-terloy/28688041.html

Кирда (КIирда, КIирда-бIаьвнаш) – башенный комплекс у начала Терлойского ущелья, состоящий из трех боевых башен и склеповых могильников, возведенных на гребне скалистого утеса левого берега реки Чанты-Аргун в месте впадения в неё реки Бара (Кенохой-ахк). С этих башен начинается историческая область Чечни Терлой-мохк. Верхняя из трех боевых башен имела уникальную конструктивную особенность – на её нижний этаж вел стрельчатый входной проём, что дало повод археологам предположить об использовании первого этажа башни в качестве святилища. Это помещение было до четырех метров высотой, и перекрыто двухсторонним ложным сводом, над которым были надстроены четыре этажа без перекрытий. Другие башни комплекса также имели высоту не менее четырех этажей. Башенный комплекс Кирда сильно пострадал в 1990-2000 годы, к настоящему времени от него сохранились развалины лишь одной из башен. Комплекс хорошо виден с автодороги Итум-Кале – Цой-Педе. https://openkavkaz.com/che/kirda/

Моя історія тих веж мала неочікуване продовження. В 2021 році я отримав листа від користувача Facebook Дукі Рамзана, активного учасника національно-визвольного руху чеченського народу. В 2014 році він був обраний представником Чеченської Республіки Ічкерія в ОПД “Свободный Кавказ”.

13.04.2021, 10:47 Пользователь Facebook Добрый день! Надеюсь мне улыбнулась удача и я все таки нашел именно Вас, того кто был лично в 1989 году у наших родовых башен Кирды и сделал там уникальные фотографии. У меня к Вам очень важный вопрос Анатолий. Меня зовут Рамзан (второе имя Дуки), живу я в Австрии, сам я Чеченец из тейпа Терлой. Я как бы историк нашего тейпа, собираю информацию последние лет 15 о нём и всё по векам и годам укомплектовываю в свой “Сборник сведений о ТIирой-Мохке” (так я заочно назвал неопубликованный пока мой сборник). Все упоминания и фотографии сделаные за всю историю нашего тейпа, я собираю в этот “сборник”. Ваши фотографии у меня ни как не подписаны там, просто “КIирда-БIавнаш, 1989 г., автор неизвестен”. Я хотел бы с огромным удовольствием подписать ваши фотографии Анатолий, и плюс Ваши упоминания во время нахождений у башен записать в свой сборник для наших однотэйповцев.

Все Ваши фотографии у башен Кирды, я скачал отсюда: https://sites.google.com/site/kaluskiveloturisti/5/1989-rik-kavkaz Не смог лучшего размера фотографии, но тем не менее они самые уникальные. Цветные в придачу. Как Вы знаете, этих башен больше нет, и каждое фото на которых они запечатленны, очень важны для нас. В будушем если будут восстанавливать, они очень пригодятся.

Виявилось, що я був останній, хто в 1989 році робив фотографії тих веж в тому, довоєнному стані. Ну і мої спогади доповнились матеріалами про чеченські тайпи, зокрема тайп Терлой, на території якого знаходились родові вежі Кірди або так званий комплекс “Три вежі”.

Терлой (чечен. ТӀерлой, самоназв. ТIирой|ТIирий) — один из наиболее многочисленных чеченских тайпов. Чеченский писатель и поэт Магомед Мамакаев включил Терлой в число девяти чеченских тукхумов, однако и полевые материалы, и предания терлоевцев свидетельствуют о том, что это был один из крупнейших чеченских тайпов, имеющий все классические признаки чеченских тайпов, в том числе тайповый культ. Также Мамакаев сообщает, что в состав тайпа терлой входят кровнородственные группы, именующие себя гарами, а иногда и родами. Общество также является составной частью кистинцев. До депортации чеченцев в 1944 году в ТIерлой-Мохке (ТIирой-Мохке) находилось свыше 40 селений и хуторов. На сегодняшний день тэйп ТIерлой (ТIирой) состоит из 24 ветвей (чеч. гаров). Терлоевцы ежегодно проводят съезд тайпа в горах Чечни, на исторической родине Терлой-мохк. Историческая область терлоевцев расположена на юге горной Чечни, в Аргунском ущелье (Чанты-Аргун) и называется Терлой-Мохк (чеч. ТIерлой-Мохк; тер. говор Тlирой-Мохк). Граничит с юга — с Хилдехьа и МIайиста, с запада — с Маьлхйиста, с северо-запада – с Кей, севера — с Нашха, Пешха и Мулкъа, с востока с Дишни-мохк. Представители тайпа терлой также исторически проживают в Панкисском ущелье Грузии. https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%BE%D0%B9#cite_ref-%D0%94%D1%83%D0%BA%D0%B8_%D0%A0%D0%B0%D0%BC%D0%B7%D0%B0%D0%BD_5-0

https://www.wikiwand.com/ru/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%BE%D0%B9

Стаття Дуки Рамзана на проза.ру. Терлоевский предводитель Берги-Баьча и комплекс КIирд-БIавнаш. Статья приведена с сокращениями из книги “Сборник сведений о ТIирой-Мохке”. Дуки Р. 2018/2019. https://proza.ru/2019/12/19/1071

Флаг тэйпа Терлой-ТIирой

Дуки Рамзан

Флаг тэйпа ТIирой. На флаге изображен терлоевский герб в орнаменте, зеленая полоса по диагонали – символизирует религию Ислам (“дорога / путь / следование по этому пути”), на белом полотне – символизирующем чистоту (души, помыслов, пути). Пропорция флага 1:2. Флаг разработан в марте 2018 года. Автор флага: ©; Дуки Рамзан

В мережі також на Фейсбуці є закрита група ТIИРОЙ ТЭЙП, сьогодні в ній 295 членів. Я також є членом цієї групи.

опис маршруту

Кавказ-89(продовження)

Кавказ-89 (продовження)